Жак недолуго скинув плечима:
— Малюк…
— Де він?
— Не хоче.
— Що не хоче?
— Вертатися.
— Як?
— Так.
— Кажи негайно, що сталося!
— Нічого.
— Надворі темна ніч!
— Затявся і край.
— Ти ж батько!
— Батько…
Те, що він батько, дало Жакові сяке-таке прояснення, подібно до сонячного променя, що торує шлях крізь туман. Якби його воля, Жак почепив би собі стрічку, як на параді, аби його бачили, ЩАСЛИВОГО БАТЬКА СВОГО МАЛЮКА.
— Ти сказав йому, котра година?
— Ще б пак.
— А він?
— Проситься.
— Що означає, проситься?
— Будь ласонька, таточку…
— Таточку!
— Так і сказав! — Жак удав ображеного.
Стук у скронях помалу вщухав.
— їдеш по власного сина і не маєш авторитету привезти додому!
— Малюк голодний, — перебив Жак, відчувши посмоктування, — просив бутербродів.
— Бутербродів… — простогнала Матильда.
— Подумай, якби ти була у такому віці.
— А ти в якому?
Жакове обличчя перекосилося подобою усміху.
— Я їду з тобою, — вирішує зненацька Матильда.
Такий поворот збиває Жака з пантелику — як ото вітровій скидає з голови капелюх. Жак роззирається в пошуках рятунку:
— Тісто!
— Тісто…
— Глянь! — кричить мало не на радощах.
Упевнившись, що Матильда біля тіста, яке, перебравши вінця, розповзлося по столі, Жак прокрадається до вітальні. Висунувши шухляду, хапає автомобільні ключі й хутко зникає в туалеті, де його й заскочує Матильдин голос.
— Я зараз.
Жакові робиться легко і добре.
— З тобою все гаразд? — освідчується Матильда.
Жак відчиняє двері.
— Ходімо.
Кулька зіскакує з килимка. Клацає, замикаючись, дверний замок.
— Сходинок одинадцять і не менше, — Жак підніс догори вказівний палець. — Зарубай це собі, Кулько, на носі.
Одна, дві, три, чотири, п’ять…
— Починай лічити з тієї, на якій стоїш, — повчав Жак, рахуючи сходинки.
Протиснувшись між ним і стіною, Кулька біжить попереду.
— Ось так ти побувала майже вдома. Я тебе неодмінно запрошу, — мовив Жак і вже не так упевнено додав. — Колись іншого разу.
На фіолетовому, наче шкільне чорнило, небі сяяла скибка місяця.
— Ти, напевно, голодна.
Вловивши зміст його слів, Кулька подерлась на Жака.
— Стривай, поділимося по-братньому.
Жак перебував у тому пориві щедрості, що народжується з усвідомлення вихрещеного в купелі спільних випробувань приятельства. Кулька, присівши і метучи хвостом по землі, заскавуліла.
— Тримай! — мовив, підкинувши спершу одне, потім друге кружальце, приречені безслідно зникнути в безодні псячого кендюха.
— Не гіпнотизуй, ти свою порцію змолотила, — прошамкав Жак. — І мою також.
Позаяк Кулька не відступала, Жак мусив покласти край:
— Гаразд, ось третій бутерброд, але ковбаса в ньому для малюка. Будь справедливою.
Зрозумівши, що Жак більше нічого не запропонує, Кулька покірно трюхикала поруч. Вони перейшли на протилежний бік і рухалися вздовж паркана, як Жак раптом зупинився:
— Хочеш, я тобі щось покажу?
Жак відхилив хвіртку, як і передше, не замкнену, пропускаючи собаку вперед. Опинились углибині саду — в обіймах тієї тиші, в якій сюрчать цвіркуни і мовчать птахи. Раптом Кулька нагострює вуха, а вже наступної миті з гавкотом кидається до корча, все враз зіпсувавши. Не чекаючи, коли спалахне світло, притьмом покидають сад.
— Я хотів показати тобі їжаків.
Слухняно підібгавши хвіст, Кулька дивилася на чоловіка: «Я ж тільки хотіла побавитися».
— Побавитися, — буркає Жак. — У чужому саду не бавляться.
Лизнувши його долоню, Кулька заквапилася далі.
— Маєш рацію. Мусимо поспішати. Їдемо по малюка. Подивимося, що йому там нарибалилося. До риби ти як?
Тут і там з-над парканів звисало галуззя, спонукаючи Жака то пригинатися, то відхилятися. З одного подвір’я над самісінькою дорогою росла груша, її огрядні плоди глухо гепали на асфальт, поширюючи навколо виннуватий душок підгнилої м’якоті, над якою день у день роїлись оси. Жак спрагло впивався в перестиглу медвяність. Раптом Жак бачить пом’ятий карбованець. Банкнота розбуркує думку про морозиво — те, із салону, полите сиропом і притрушене тертим печивом.
— А ти, Кулько, взагалі знаєш, що таке морозиво? — запитує Жак, і йому здається — він майже упевнений, — що пес ствердно киває.
Матильда надає перевагу плодово-ягідному, що смаком нагадує заморожений кисіль.
— Люди, Кулько, мають різні вподобання. Я полюбляю вершкове, малюк — крем-брюле, а ти?
Читать дальше