Тимофій Гаврилів - Вийди і візьми

Жак недолуго скинув плечима:

— Малюк…

— Де він?

— Не хоче.

— Що не хоче?

— Вертатися.

— Як?

— Так.

— Кажи негайно, що сталося!

— Нічого.

— Надворі темна ніч!

— Затявся і край.

— Ти ж батько!

— Батько…

Те, що він батько, дало Жакові сяке-таке прояснення, подібно до сонячного променя, що торує шлях крізь туман. Якби його воля, Жак почепив би собі стрічку, як на параді, аби його бачили, ЩАСЛИВОГО БАТЬКА СВОГО МАЛЮКА.

— Ти сказав йому, котра година?

— Ще б пак.

— А він?

— Проситься.

— Що означає, проситься?

— Будь ласонька, таточку…

— Таточку!

— Так і сказав! — Жак удав ображеного.

Стук у скронях помалу вщухав.

— їдеш по власного сина і не маєш авторитету привезти додому!

— Малюк голодний, — перебив Жак, відчувши посмоктування, — просив бутербродів.

— Бутербродів… — простогнала Матильда.

— Подумай, якби ти була у такому віці.

— А ти в якому?

Жакове обличчя перекосилося подобою усміху.

— Я їду з тобою, — вирішує зненацька Матильда.

Такий поворот збиває Жака з пантелику — як ото вітровій скидає з голови капелюх. Жак роззирається в пошуках рятунку:

— Тісто!

— Тісто…

— Глянь! — кричить мало не на радощах.

Упевнившись, що Матильда біля тіста, яке, перебравши вінця, розповзлося по столі, Жак прокрадається до вітальні. Висунувши шухляду, хапає автомобільні ключі й хутко зникає в туалеті, де його й заскочує Матильдин голос.

— Я зараз.

Жакові робиться легко і добре.

— З тобою все гаразд? — освідчується Матильда.

Жак відчиняє двері.

— Ходімо.

Кулька зіскакує з килимка. Клацає, замикаючись, дверний замок.

— Сходинок одинадцять і не менше, — Жак підніс догори вказівний палець. — Зарубай це собі, Кулько, на носі.

Одна, дві, три, чотири, п’ять…

— Починай лічити з тієї, на якій стоїш, — повчав Жак, рахуючи сходинки.

Протиснувшись між ним і стіною, Кулька біжить попереду.

— Ось так ти побувала майже вдома. Я тебе неодмінно запрошу, — мовив Жак і вже не так упевнено додав. — Колись іншого разу.

На фіолетовому, наче шкільне чорнило, небі сяяла скибка місяця.

— Ти, напевно, голодна.

Вловивши зміст його слів, Кулька подерлась на Жака.

— Стривай, поділимося по-братньому.

Жак перебував у тому пориві щедрості, що народжується з усвідомлення вихрещеного в купелі спільних випробувань приятельства. Кулька, присівши і метучи хвостом по землі, заскавуліла.

— Тримай! — мовив, підкинувши спершу одне, потім друге кружальце, приречені безслідно зникнути в безодні псячого кендюха.

— Не гіпнотизуй, ти свою порцію змолотила, — прошамкав Жак. — І мою також.

Позаяк Кулька не відступала, Жак мусив покласти край:

— Гаразд, ось третій бутерброд, але ковбаса в ньому для малюка. Будь справедливою.

Зрозумівши, що Жак більше нічого не запропонує, Кулька покірно трюхикала поруч. Вони перейшли на протилежний бік і рухалися вздовж паркана, як Жак раптом зупинився:

— Хочеш, я тобі щось покажу?

Жак відхилив хвіртку, як і передше, не замкнену, пропускаючи собаку вперед. Опинились углибині саду — в обіймах тієї тиші, в якій сюрчать цвіркуни і мовчать птахи. Раптом Кулька нагострює вуха, а вже наступної миті з гавкотом кидається до корча, все враз зіпсувавши. Не чекаючи, коли спалахне світло, притьмом покидають сад.

— Я хотів показати тобі їжаків.

Слухняно підібгавши хвіст, Кулька дивилася на чоловіка: «Я ж тільки хотіла побавитися».

— Побавитися, — буркає Жак. — У чужому саду не бавляться.

Лизнувши його долоню, Кулька заквапилася далі.

— Маєш рацію. Мусимо поспішати. Їдемо по малюка. Подивимося, що йому там нарибалилося. До риби ти як?

Тут і там з-над парканів звисало галуззя, спонукаючи Жака то пригинатися, то відхилятися. З одного подвір’я над самісінькою дорогою росла груша, її огрядні плоди глухо гепали на асфальт, поширюючи навколо виннуватий душок підгнилої м’якоті, над якою день у день роїлись оси. Жак спрагло впивався в перестиглу медвяність. Раптом Жак бачить пом’ятий карбованець. Банкнота розбуркує думку про морозиво — те, із салону, полите сиропом і притрушене тертим печивом.

— А ти, Кулько, взагалі знаєш, що таке морозиво? — запитує Жак, і йому здається — він майже упевнений, — що пес ствердно киває.

Матильда надає перевагу плодово-ягідному, що смаком нагадує заморожений кисіль.

— Люди, Кулько, мають різні вподобання. Я полюбляю вершкове, малюк — крем-брюле, а ти?