Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

У роздягальню, відчинивши двері з ноги, влетів Арутюнов, махаючи над головою мішечком із кедами. Такі мішечки батьки пошили всім спеціально для спортивного взуття — вони не продавалися. Кожен підписав свій мішечок, а Литовченку під його прізвищем хтось дописав слово «хуй». Заєць кілька разів намагався витерти його, та потім махнув рукою — все одно хто накарлякав його один раз, зробить це знову. Для чого тоді старатися…

— Рівняйсь! Смір-рна! — закричав Арутюнов, пожбурив мішечком просто над головою Свині, налетів на нього, штовхнув у куток і почав боксувати, промовляючи: — Наліво! Направо! Кругом, Паця, кругом!

Щось подібне відбувалося з кимось із нас у роздягальні не сказати щоб часто, та з якоюсь закономірною періодичністю. До цього краще було ставитися, як до гри, і це, зрештою, справді було грою, правила в якій для мешканців Зоопарку давно встановлені.

— Різобик, знову в бабських трусах!

Вигук Рудика відволік Арутюнова від розминки. Його дієва натура переключилася на Козоріза. Той постійно дратував Вову і, чесно сказати, мене так само, своїми трусами: білими, вузенькими, справді схожими на дівчачі. І це тоді, коли решта чоловічої частини класу носила справжні «сімейні» мужичі трусняки, такі, як у справжніх дядьків. Козоріз намагався пояснити — він теж носить чоловічі труси, тільки їх йому привезли з Прибалтики і називаються вони бікіні . Тепер у них мужики масово ходять — і нічого. Тоді ніякі доводи не приймалися: Рудик обзивав Козоріза бабою і мало не в наказовому порядку вимагав, аби той хоча б на фізкультуру приходив у «людських» трусняках.

Із часом це так само перетворилося на певний ритуал. За колір і фасон трусів ані Рудик, ані Арутюнов не збиралися нікого пресувати. Просто знаходився зайвий привід якось розважитися чи розрядити обстановку.

А зараз Рудик особливо потребував цього: поруч із ним неквапом перевдягався Вітя Стародуб.

Я, здається, казав уже про особливе ставлення нашого фізрука до Стародуба. На урок той спочатку приходив у трикотажних штанях, і фізрук при всіх подарував йому не магазинний ширвжиток, а справжні баскетбольні спортивні труси. Вітя постійно забував їх удома, всі своїм виглядом показуючи, що йому по барабану будь-який урок, навіть фізкультура, і в школу він ходить щодня лише в силу прикрих для нього обставин. Але постійні нагадування про подарунок несподівано спрацювали: Стародуб скоро змінив своє ставлення і почав акуратно вдягати на урок ту форму, яку від нього вимагали.

Вова Рудик намагався не дивитися в бік Віті Стародуба.

— Ти забурів, Різобик, чи тобі щось пояснити?

— Ну відчепися, ну Володю, ну знову те ж саме…

— Ти знаєш, Різобик, хто такі підарси?

— Володю, ну хоре, ну зав'язуй…

— Я ще нічого не розв'язував, а ти вже починаєш!

— Нічого я не починаю, Володю, ну не лізь, ну…

Стародуб нарешті перевдягнувся, почепив піджак, штани й сорочку на вішак і вийшов із роздягальні.

Козоріз відразу перестав цікавити Рудика.

Уже продзеленчав дзвоник, і в роздягальні майже нікого не лишилося. Один я в кутку перевдягався в свої злощасні спортивки, ще Козоріз, відпущений старостою, швидко зашнуровував кеди. Арутюнов спритно зняв шкільну форму, одягаючи спортивну. Вова, вже вдягнений, стрункий і від природи смаглявий, чогось чекав.

Нарешті Козоріз вибіг.

На мене Рудик із Арутюновим не звертали уваги. Саня Макогон не існував для них, ані тепер, ані взагалі.

Далі і відбулося наступне дійство: Рудик глянув на Арутюнова, мовчки кивнув, той зняв із вішака піджак Стародуба і перевісив його, почепивши зверху на піджак старости. Зазвичай вони чіпляли одяг у різних кінцях роздягальні, Стародуб і сьогодні дотримався цього правила. Зате Рудик цього різу повісив свої лахи майже поруч з Вітьчиним шматтям.

Не кажучи один одному ні слова, вони пішли в зал. — Я подріботів за ними.

Ясно, знову я забіг до спортзалу останнім, тільки цього разу на мене, слава Богу, уваги ніхто не звернув. Наші всі вже вишикувалися в одну шеренгу, спочатку пацани, за ними — дівки. Я в своїх синіх спортивках, які обвисли пухирями на колінах, виділявся серед голоногих однокласників і однокласниць. Від бабів теж вимагали, аби вони ходили на фізкультуру в трусах, тільки їм простіше: всі як одна перевдягалися в сині, червоні чи зелені закриті купальники, одягали на ноги гетри і чешки. Так виглядають тьолки, які по «ящику» аеробіку показують. На аеробіці тоді не тільки наші дівки, а взагалі всі поїхали. Деякі на «Кохання та аеробіку» по сто разів у кіно ходили.