Євген Положій - Мері та її аеропорт

— Олю, кохана, що це все означає? — Валентин виглядав збентеженим, але подія ще не проясніла в його голові належним чином.

— Нічого не означає. Я тебе обдурювала, точніше, це ми з Германом тебе обдурювали, це був наш план, сценарій… Це метафора!

— План? Який, до біса, може бути план? Я тебе кохаю, я хочу з тобою одружитись, я…

— Хлопці, не марнуйте часу. Хочете одружуватись, то одружуйтесь, обручки у вас є! — Оля показала підборіддям на чорну коробочку, яку продовжував вертіти в руках старший свідок. Голосно, як та фурія, розсміялася і крикнула на весь хол: — Розпишіть же хлопчаків, нарешті, а то вони стісняються!

Люди почали обертатись, поруч шмигали щасливі наречені і молодята, їхні родичі, заплакані мами, серйозні батьки, веселі друзі, спалахували та клацали фотоапарати, бухкало шампанське. Герман з Олею стрімко вилетіли з РАГСу, збігли сходами і вскочили у Петрів Lexus. «Ну, ви, блін, довго!» — «Нормально, поїхали! Інакше зараз нас боляче битимуть!»

На сходи слідом вибіг Валентин, він щось кричав і махав руками, але Петро ввалив «ВВ» на всю гучність, зробив «фа-фа» і стрімко виїхав на проспект, уміло обминаючи розцяцьковані авто з ляльками на капотах.

Герман подумав, що він не знає, гарна людина цей Валентин чи погана, до цього йому немає жодного діла. Просто він одружився з його Мері — от і все.

Оля, впавши на заднє сидіння, ридала і заламувала руки, але Герман її не чув, лише бачив у дзеркальце заднього виду, як у німому кіно.

«Юра! Юра! Юра!» — волав собі Скрипка на весь салон.

Перше, що він зробив, коли повернувся з Києва, — зайшов до своєї улюбленої крамниці. На жаль, дискримінаційну об’яву зняли, і собакам, які, однак, сиділи біля дверей, чекаючи на своїх господарів, читати було нічого. Таким чином, цей магазин автоматично переставав бути улюбленим. Симпатичної чорнявої продавщиці з видатними грудьми теж не було. Герман був трохи розчарований і цим фактом, бо він хотів запросити її в кіно на останній ряд, де відомо чим займаються, а потім до себе додому, де тільки цим і займаються. Симпатична продавщиця, певне, звільнилася, так і не дочекавшись ласки Германа. Їй же гірше.

Зате в магазині був МАЙОНЕЗ ЗОРЯНИЙ ДІЄТИЧНИЙ, банки стояли в три ряди під вивіскою «Товари місцевих виробників». Посміхаючись, з етикеток дивилися на покупців космонавти в скафандрах, які тримали в руках тюбики, з яких видавлювали, треба розуміти, саме майонез «Зоряний».

Герман придбав одну баночку й уважно роздивився, які зміни до його макета внесла рекламна агенція. Майже ніяких, крім того, що з’явився текст «космічний делікатес для будь-яких земних страв», який зірочками був написаний на ілюмінаторі, начебто у відкритому космосі. Ну, можна було б і щось інше вигадати, наприклад, «нове сузір’я родини майонезів». Герман посміхнувся, поклав придбану їжу в рюкзак і вийшов із крамниці.

Герман ішов своїм містом, яке весною, особливо в травні, виглядало не таким жалюгідним, як в інші пори року. Він роздивлявся місто. Роздивлявся дерева, травичку, дівчат, намагаючись не помічати нічого поганого, просто не звертати уваги, але вдавалося це йому кепсько.

Герман підійшов до під’їзду. На лавках нікого не було — спека, всі відпочивають. Піднявшись сходами — від довгої дороги знову нили нирки, нагадуючи про старі справи, — Герман почав діставати з рюкзака ключі і помітив, що біля його дверей на килимку лежить великий сірий кіт, один в один схожий на знаменитого, нині покійного кота Мері — Стракошу.

— Ану брись звідси, — Герман котів недолюблював.

Проте кіт нікуди не поспішав. Явно лінуючись, підвівся, вигнув спину, потягнувся, позіхнув на всі зуби, показав рожевого язика, уважно подивився на Германа. Якби він зараз щось сказав людським голосом або взявся за непотрібну справу, якою був відомий його котячий родич, Герман би не здивувався і легко б визнав за котом право бути Стракошею, Мурзиком, Ваською, тобто будь-яким на світі котом, лише б скоріше дістатися квартири — дорога з Києва чомусь видалась цього разу дуже важкою.

Заскрипіли двері напроти, Герман поспішив із ключами, але пані Польська в нічній сорочці вже з’явилася на світ божий.

— Добрий день, Герочко! — Вона була погано розчесана, чи то не розчесана зовсім, бліда, худа, але очі горіли яскравим вогнем молодості і революцій. — Ви знаєте, я не знайшла тоді вашого хом’ячка! Він живий?

Після виходу з СІЗО Герман жодного разу ще не зустрічався з пані Польською і не міг второпати, коли це пані Польська мала нагоду погратися з його хом’ячком? Якого, до того ж, ніколи не існувало, точніше, він існував тільки в уяві пані Польської, — тобто таки якось існував? Тому Герман відповів, мовляв, добре, дякую, лускає собі насіннячко, гризе собі яблучка, а взагалі, він віддав його родичам, бо збирається на курорт, треба відпочити.