Євген Положій - Мері та її аеропорт

— Вечерятимеш? Я твою порцію зберіг. Хоча вечерею це важко назвати. — Сашко стояв із мискою в руках. — Поїж, бо кафе тут не передбачено. Ти явно не в гуморі і без синців. Це поганий знак. — Він поставив посуд на край нар. — Твого приятеля, Тимура, годину тому відпустили. Знаєш, чим він займається зараз?

— Зараз, я думаю, він приймає душ або жере горілку, — Герман сів і зазирнув у миску. Бурда, що лежала невеличкою купкою, нагадувала лайно і нічого, крім бажання жбурнути об стіну, не викликала. Він відсунув миску далі, і та ледь не перекинулась на підлогу.

— Це ти неправильно робиш. Хоча, я думаю, нас усіх завтра випустять. Кажуть, що той хлопець зізнався. Більш того, кажуть, він не один був… Той також зізнався. Обидва вже тут. Так що скоро на волю. Може, відзначимо це діло завтра ввечері? Сходимо в «Торнадо». Там усі стриптизерки — мої знайомі. Доробляють після швейцарій до пенсії, ха-ха…

— Із задоволенням, але років, у кращому разі, через тридцять. Якщо твої стриптизерки не здохнуть від старості, звісно. — Герман закурив. — Сигарети слідчий подарував. Сказав, для того, щоб я був лояльніший і не сильно плакав. Сука. Мене київський допитував, Романов. Не знаєш? Завтра мене повинні перевести до іншої камери.

Сашко нерозуміюче посміхнувся.

— Ти що, вирішив тут назавжди залишитись? Що там у тебе трапилось?

Герман коротко переповів розмову зі слідчим. Вони курили, струшуючи попіл у миску з їжею, і Герман думав, що сьогодні, можливо, останній день, коли він може собі дозволити отак неповажно поводитись стосовно цієї миски бурди, бо завтра чи післязавтра вона стане об’єктом його мрій і бажань.

Сашко уважно вислухав його і перепитав, чи знає він, чим займається Тимур? Герман відповів, що так, здогадується, щось чув, але це не точно.

— Отже, слухай мене уважно, — Сашко підняв середнього пальця, — фак твою перефак, уважно! Твій приятель, як ти правильно зауважив, займається відправкою дівок за кордон. Але при цьому далеко не всі вони знають, що їдуть працювати повіями, а не покоївками. З часом, звичайно, переважна більшість ламається і погоджується на все, що вимагається, тим більше, що гроші важко порівняти і дороги назад немає: ані коштів, ані паспортів. Дехто довго пручається, а потім ламається, та Соні, дружини твого Вадика Журавльова, це аж ніяк не стосується.

— Звідки тобі відомо, що кого стосується?

— Помовчи, будь ласка. Це тебе якраз не обходить. Соня працювала за позовом тіла, а не з примусу, тому навряд кому прийде в голову її примушувати, не той випадок. Але не виключено, що Соня вже давно в Україні, а Журавлю про це нічого невідомо. Чув я трохи про це діло, в яке вона вляпалася в Салоніках, смердюча справа. Слухай сюди, каторжнику! — Сашко просто на очах із ніякуватого керівника танцгурту, у якого, крім сексапільних стриптизерок, нічого на думці не буває, перетворювався на людину, яка точно знала, що робити далі. Хоча, не виключено, це одне і те ж: секс із танцюристками і плани на майбутнє, наразі, одне одному аж ніяк не суперечать.

— Як ти гадаєш, — продовжував пошепки він, — що робить наша шановна міліція, коли на кін поставлена її честь та її гроші? Думаєш, вона когось заарештовує? Правильно думаєш, але справа ховається в сейф, а наш герой, арешт якого зовсім не бажаний, бо тягне за собою отакенного хвоста, випускається на волю, де продовжує свою благородну місію. Але вже не сам, а під наглядом міліції, точніше, під її охороною. Не за просто так, звісно, а за гроші. Це називається «криша». Не «дах», а «криша», це різні речі. Той капітан, якого застрелили разом з дружиною, нашому Тимуру і був такою «кришею». Як і тим дівчатам з Першотравневої, пухом їм земля… Зрозумів? Він стукач! Це я достеменно знаю.

Спочатку Германові було байдуже, що розповідає Сашко. Він ніяк не міг второпати, яким чином ці складні і неважливі обставини стосуються його проблеми. Він спіймав себе на думці, що шок від новини, ні, скоріше, від нечуваного нахабства мента, який точно знав, що Герман абсолютно невинний, але в очі казав зовсім протилежне, шок і жах від ментівського цинізму і власної беззахисності і громадської жалюгідності, були такими сильними, що він майже одразу сприйняв події як невідпорні, почав себе жаліти і думає зараз не про те, про що повинен думати. А саме, як знайти хоча б єдину шпаринку в пастці, так жорстоко розставленій слідчим Романовим. Взагалі, їм же однаково, кого посадити! Це було б дуже професійно, коли б ішлося про виявлення справжнього злочинця. Але їм було однаково зовсім в іншому сенсі. Їм було однаково, винен той, кого вони посадять, чи ні, головне, що хтось сидить. З цього і потрібно виходити, будуючи свій захист. Тобто замість себе він повинен їм дати когось іншого. Власне, саме це і зробив Журавльов. Він замінив себе ним, Германом, до того ж, падлюка, пише, що навіть намагався втекти, мовляв, передумав, але він, тобто Герман, відмовився віддавати гроші і майже під пістолетом примусово затягнув у квартиру… Звісно, що, за показаннями Журавля, стріляв тільки Герман, а сам Журавель майже одразу таки втік, бо вже перед дверима дуже злякався звірячого погляду подільника… Ну, цирк на дроті! Як у це можна повірити?! Але Герман здогадувався, що суд повірить. І до того ж досить легко. І йому вже ні на кого кивати, коло замкнулося на ньому. Пастка клацнула і зачинилася, а рудоволоса наживка вислизнула, навіть не замочивши чудових довгих ніг.