Євген Положій - Мері та її аеропорт

— Та все значно гірше, громадянине Германе, значно. — Романов запустив ніздрями ще два кільця диму прямо йому в обличчя.

— Розумієте, шановний… Ви Тетяну Соколову знаєте? Дівоче прізвище Кальченко, старша донька ваших сусідів? Повинні знати. — Гостре обличчя слідчого розтягнулось у посмішці. Посмішка видалась Герману неприродною, фальшивою, і він уже готовий був її зненавидіти, але посмішка була ще й по-справжньому ментівська, така собі всезнаюча підла хвалькувата посмішка, тому Герман настерігся ненавидіти її зараз. Він відклав ненависть на потім.

— Ви не нервуйте, — продовжив Романов, — не нервуйте. Так уже вийшло, нічого не поробиш. Треба якось викручуватись. Давайте разом і спробуємо згадати. Ви бачили коли-небудь жовтий «фольксваґен-жук»? Наприклад, у понеділок, у день убивства?

Першого разу з незнайомою жінкою гарний секс рідко коли вдається. Але того разу стався виняток. Може, вплинули регулярні Германові тренування, може, її професіоналізм, а може, просто так склалося, і їм пощастило, зірки зійшлись у ту обідню минулопонеділкову пору, врешті-решт, усе вийшло добре, усе вийшло природно, небагато слів, багато емоцій і насолоди. Герман завжди із задоволенням згадував такі хвилини, у них, йому здавалося, було багато справжнього. Потім він іще раз прийняв душ, Тетяна пішла. Не поспішаючи, він також одягнувся, подивився у вічко, чи немає пані Польської, вийшов, зачинив двері і пішов незвично тихими сходами на вулицю. Прямо перед під’їздом стояв жовтий «фольксваґен-жук». Таких машин у їхньому місті він досі не бачив, тому глянув на номери. Номери були українські, які точно, він не звернув уваги. Усе це, за винятком візиту Тетяни та сцен небанального сексу, Герман і розказав слідчому Романову. Він просто не надав значення тому, що «фольксваґен» стояв біля під’їзду, от і все. До чого взагалі тут він, як це кореспондується з ним, із Германом?

— А не треба так нервувати, це зайве, — голос слідчого Романова був спокійним. Герман уважно стежив за його рухами, шукав у словах підтексти, але, здавалось, Романов був упевнений у тому, що казав. Навіть надмірно впевнений. — Значить, ситуація в тебе така, — продовжив Романов. — Алібі немає: був ти дома чи не був, одному Богові відомо. І…

— А мотив, який же в мене був мотив? — Герман криво посміхнувся і перевів очі зі слідчого на календар «Комп’ютерів». У подальшому потрібно все ж не погоджуватись з макетами, які пропонують клієнти, дивитись соромно!

— …і бували ви в тій квартирі неодноразово: спробували придивитись, розрахувати все. Пояснюю і показую. — Слідчий дістав із ящика столу візитку Германа, на якій простим олівцем було написано: «Понеділок, о 13.15, офіс». — Ви були неуважними — це лежало прямо на столі перед убитою, Вікторією М. Ви випадково залишили цей речовий доказ. Такі ось деталі й відрізняють професіоналів від дилетантів… У вас була зустріч призначена, зустріч начебто по роботі. До речі, у вашому службовому журналі півроку тому зафіксовано замовлення від їхньої контори… Тому вони і відкрили вам двері. Це у вас цікава ідея була… Вони двері відкривали тільки людям перевіреним і знайомим…

— Міліціонеру, наприклад…

— Досить базікати! Твій подільник, придурок, Журавльов Вадим, — Герман сіпнувся, як від удару током, — в усьому зізнався. Ось його свідчення. Читай!

Герман обережно взяв чотири папірці. Віддруковано машинкою, з помилками. Глянув відразу в кінець. Там стояла дата, вчорашнє число, від руки, нерозбірливо, майже дитячим почерком: «З моїх слів записано вірно», — і підпис. Вадим Журавльов. Увесь текст Герман одразу осмислити не зміг, навіть загальної суті. Пробігся очима взагалі. Потім спробував читати уважно, з самого початку, не поспішаючи. З написаного виходило, що він, Герман С., і Вадим Журавльов, його давній приятель, за попередньою згодою, детально розробивши план, убили п’ятьох людей на вулиці Першотравневій з метою помститись за дружину Журавльова, Соню, яка була відправлена до Греції працювати покоївкою і не повернулася додому начебто тому, що загинула там у автокатастрофі. Але Журавльов не вірив цій інформації, бо Соня, перед тим як зникнути, два рази телефонувала йому і жалілась, що її примушують працювати повією, а їй уже набридло. Тому він вирішив помститися тим, хто займався працевлаштуванням дружини, і вбити їх. Але сам він не впорався б, тому за 20 000 американських умовних одиниць найняв Германа С., свого давнього друга. Так і було написано: «…американських умовних одиниць…» Були і пом’якшувальні обставини — вбити хотіли не п’ятьох, а трьох, але так уже вийшло…