Євген Положій - Мері та її аеропорт

— Вчилися разом. У школі.

— А такі хіба у школах навчаються? — Сашко криво посміхнувся. — По-моєму, це для них зайве. Навіщо ж учителів мордувати, казенні гроші переводити?

Судячи з усього, у Тимура у певних колах була не найкраща репутація. Герман помітив для себе це спостереження і знову провалився у сон. Нирки боліли скажено.

У камері було не жарко, у камері було неможливо жарко. Труби, пофарбовані у класичний совковий синій колір, здавалося, зараз розплавляться. Дихати було майже нічим, просто як у забитому мішками та п’яними мужиками у незнімних три тижні шкарпетках купе потяга недалекого сполучення. Герман лежав із закритими очима. Цей запах він ненавидів, це абсолютно точно. Він думав, що, хоча надворі зараз і мерзотно, там холодно і вітер, але все ж таки є одна незрівнянна перевага над камерою. Це — свіже повітря, яким ти можеш дихати, коли заманеться. І цей ступінь свободи не вимірюється.

І ще він подумав, що якби не майонезна етикетка, від сидіння у СІЗО він небагато б (окрім нирок) взагалі й втратив. Зараз майже вечір, а на волі й досі ніхто не знає, що він тут. Більше того, навряд чи в найближчі 72 години хтось по-справжньому кинеться його розшукувати.

Сказати, що цей висновок його стурбував, було б неправильно, але, з огляду на ситуацію, Герман розумів, що такий стан справ робить його значно вразливішим за інших, таких же як і він, підозрюваних. За тих уже телефонували родичі, несли хабарі міліцейському начальству, наймали адвокатів… Його ж спокійно можна було тримати досить довго — у цьому місті в нього не було ані родичів, які б кинулися збирати гроші, ані колег, які б найняли адвоката, ані високопоставлених приятелів-чиновників. Він був практично один, і ситуація небезпідставно вказувала йому на цю слабкість. Він був мало захищеним, прямо як пенсіонер. Мері? Мері краще не знати про це. Вона далеко, і не з ним.

Він згадав, як вони вперше разом поїхали відпочивати до Єгипту. Це було позаминулого літа. Він завжди мріяв побачити піраміди, йому здавалося, що коли він їх побачить, то зрозуміє всю мудрість світу і сенс життя. Тому, коли з’явилися гроші, питання, куди їхати відпочивати, не виникло. Але дорога від Хургади, де вони жили в готелі Long Beach, до Каїра була настільки довгою та важкою, араби настільки крикливими та нав’язливими, що світосприйняття притупилося, і врешті-решт вони озирали три велетенські споруди як багатоповерхові новобудови у якомусь із мікрорайонів міста. Краплинку справжнього відчуття дотику до величі він відчув лише в Карнакському храмі, коли в них була вільною ціла година і вони самі, без гіда, який постійно смішив їх поганою російською, промовляючи «Олександр Макдональдський» (Македонський), «кольоса (колоси) Мемфіса» або «автомальчики» (автоматники), гуляли серед могутніх колон, які були споруджені так давно, що уявити неможливо. Мета їх будівництва також не піддавалась розумінню: для невідомих і незрозумілих сучасній людині культів, які відправлялися невідомими і незрозумілими людьми. Навіщо цей цирк? У Національному музеї Герману вдалося дати нову трактовку імені Нефертіті. Виявилось, що «нефер» із давньоєгипетської перекладається як «прекрасний». Ну, а «тіті» вони і в Африці тіті. Тобто царицю звали «прекрасні тітьки»…

Тепер Мері живе з іншим чоловіком, єдина користь від якого лише в тому, що він готовий був одружитись на наступний день після знайомства. Герман і не думав, що для жінок це так принципово і важливо. Індик також не думав. Чи думав? Її чоловік — льотчик. Добре, що не космонавт. Тут Герману в голову прийшла якась дика ідея, така дика, що він намагався її одразу відігнати від себе, але та нав’язливо дерлася до мозку, навіть у сні він думав про це. Він відчував, що з його боку історія з Мері далеко не завершена, що він має зробити ще якийсь важливий крок. Під самий ранок вівторка Герман нарешті зрозумів, що хоче помститися. Цинічно і жорстоко.

Біля під’їзду зібрались майже всі, візуально ідентифіковані Германом як сусіди: пані Польська з ображеним виразом обличчя, Митрофанович з новим «Клеєм для професіоналів» і півлітрою самогонки в кишені, старші Кальченки з невиправданими старшою донькою надіями, старий партизан Григорій Андрійович із бультер’єром Баксом, який недовірливо роздивлявся пані Польську. Звісно, що двома основними темами їхньої бесіди знову були вбивство п’яти людей на вулиці Першотравневій та агресія Сполучених Штатів в Іраку.