Лариса Денисенко - Калейдоскоп часу

Усі негри, які проходили через наш офіс, неодмінно робили мені шлюбну пропозицію і запрошували на побачення. Тобто в мене були всі шансі стати справжньою принцесою. Звісно, що після контрреволюції. Я чемно відповідала їм, що я є вері бізі тудей. Я настільки звикла до нападів на мою незалежність із їхнього боку, що коли побачила у дверях супермаркету, де я купувала каву, молоко та тістечка, негра, який, власне, нічого не встиг мені запропонувати, заявила: «Соррі, бат ай ем вері бізі тудей [11] Перепрошую, та я сьогодні вельми заклопотана (англ.). ». «Ок, гьорл. Бат донт фогет ебаут рест! [12] Гаразд, дівчинко. Та не забувай про відпочинок (англ.). » – відповів мені на це незнайомий темношкірий принц.

А потім негри скінчилися так само раптово, як почалися. Але забути про себе вони не давали, бо майже щодня я отримувала від когось із них листа, універсальну форму та зміст якого я самотужки вигадала тоді, у далеких дев’яностих.

Після того, як закінчилися негри, почалася справжня робота. Нас запрошували перекладати на конференціях, завдяки зв’язкам Марлена ми заробили репутацію в юридичних колах, перекладали юридичні папери, навіть видали перший англо-український юридичний словник. Складали тексти для запрошень, вигадували тости, здійснювали переклади статей для інтернет-сайтів та модних глянцевих журналів. Справи йшли вгору, а Марлен поїхав працювати за кордон. Я сумувала за ним надзвичайно, але знала, що так буде краще насамперед для нього.

Вони сиділи та працювали. Мої бджілки. «Привіт, хочу зробити невелике оголошення», – промовила до них я. «Про підвищення заробітної платні?» – запитав Сашко. «Чи про зниження?» – уточнила Наталка. Ральф посміхався собі. «Про те, що я виходжу заміж!» – «Знову? Слухай, я не розумію, навіщо ти повторюєшся? Заміжжя – це ж не вчити віршика! Один раз спробувала, і досить!» – «Вона любить все закріплювати, ти хіба не знаєш? Вона і після першої чарки ніколи не зупиняється, а ти хотів, щоб вона зупинилася після першого шлюбу? І коли це буде? І хто він такий? Не потворний жебрак? А в тебе є його фотокартка?» Ральф сказав, щоб я надіслала йому поштою список подарунків, які мені хотілося б отримати. «А для нас це щось змінить?» – запитала знову Наталка. «Не думаю. Але, можливо, я стану більш лагідна, бо в мене буде вдосталь сексу», – припустила я. «На нашому місці я б не дуже на це розраховувала», – зауважила Наталка. «На те, що в мене буде більше сексу?» – «На те, що це злагодить тебе».

«Привіт!» – «Привіт!» – «А я виходжу заміж». – «Та ну? Слухай, а виставлятися ти коли будеш? Я тільки хотів сказати, що раніше Великодня мене в Києві не буде!» – «Добре, виставлятимуся на Великдень». – «Слухай, а ти бачила того віденського сфінкса, фотку якого я тобі надіслав учора?» – «Ні, не бачила, у мене не доходили руки, я ж…» – «От ти завжди так… А ти подивися. Тільки зараз!» – «Ну, подивилася, і що? Зняв спину сфінкса. Дякую. Дуже виразна спина, і крила є, і товстий хвіст». – «Тю на тебе! Подивися йому під хвіст!» – «Що?» – «Подивилася?» – «Подивилася». – «І що ти побачила?» – «Марлене, ну що можна побачити під сфінксовим хвостом?» – «Я спеціально для тебе зазнімкував його дупку! Ти коли-небудь раніше бачила сфінксів анус?» – «Ні, я не зазирала їм під хвіст». – «А дарма! У них є анус! Якби не я, ти таке ніколи б не побачила! Все, добре, у мене тут перемовини. Я дуже тебе прошу, напиши мені про твого майбутнього чоловіка детальніше». – «Можна краще сфотографувати для тебе його анус?» – «Не думаю, що це мене вразить. У нього ж ні хвоста, ні крилець… Ні, краще напиши про нього щось цікаве!» Таким уже був Марлен.

А я намагалася правити Наталчин переклад, усміхалася і згадувала, як мені вперше зробили шлюбну пропозицію.

Уперше мені робили шлюбну пропозицію в Берні, де ми, співробітники Міністерства закордонних справ, перебували з навчальним візитом. Навчальні візити були важливі для європейських країн, бо переконували, що вони вчать нас демократії та справедливості. Нам вони були теж корисні, адже дозволяли байдикувати з чистим сумлінням; мешкати в дорогих готелях коштом тамтешньої сторони; знайомитися із західним способом життя; пити жахливу безкоштовну каву в будь-яких обсягах та купувати собі щось гарне та смачне на щоденні і чималі гроші, які виділялися закордонною стороною, щоб ми не почувалися чужинцями або ж сиротами на святі їхнього вгодованого життя.