Лариса Денисенко - Калейдоскоп часу

Насправді я був радий тому, що мати залишила нас. Я втомлювався від її уваги та зосередженості на досконалості моєї душі та нервової системи. Коли мені виповнилося вісім років, мати дійшла професійного висновку, що я росту занадто інтелігентним і мені бракує впевненості та розкутості. Цю мою проблему вона вирішила наступним чином: змусила мене жебракувати під найближчим до нашого будинку гастрономом. Я простояв там тиждень. Спочатку не знав, куди діти очі і що говорити, наприклад, Вірі Арнольдівні чи Христофору Бенедиктовичу – друзям дідуся, які мешкали поверхом вище. У перший день мене з годину рвало після цього експерименту. Потім я абстрагувався та не відчував майже нічого. «Вілька, але що ти робиш?» – запитував батько. Мати сказала: «Дайте людині мету, заради якої варто жити, і вона зможе вижити в будь-якій ситуації».

«Ма, привіт, це я». – «Доброго дня, Максе, щось сталося? Ти не міг би не зловживати цим «привіт», коли ми вітаємося, ми ділимося енергетикою, я ж тобі говорила, і треба, щоб ця енергетика несла виключно позитивну еманацію. Ти тільки вслухайся: доброго дня, я вітаю вас, ваше здоров’я…» – «Міг би, о’кей. Ма, мені необхідно з тобою поговорити, зі мною щось не те». – «О’кей. З ким ти спілкуєшся, любий? У тебе проблеми? Синку, у мене зараз зовсім немає часу, але я можу тобі порадити іншого, дуже гарного спеціаліста». – «Ма, думаю, що мені потрібна ти як ма, а не як к.п.н.». – «Д.п.н. – ти хотів сказати, любий». – «Ну, ма, це ж неважливо». – «Я не думаю, що це неважливо, синку, це три роки наполегливої праці, кілька десятків нахабних нездар-аспірантів та рік принижень у ВАКу, я вже не кажу, скільки це коштувало в матеріальному вимірі».

«Батько одружується». – «Максе, якщо ти думав, що я про це нічого не знаю, і вирішив повідомити, то дякую, але я про це знаю. У тебе все?» – «Ні, насправді я хотів із тобою поговорити про Кляту Шу, його майбутню дружину. Тобто не про неї, а про мене з огляду на неї, про батька з огляду на неї та мене і все таке інше». – «Яке таке? Тобі двадцять чотири роки, у тебе вища освіта, нормальне виховання та якісне походження, як ти можеш дозволяти собі настільки нехтувати рідною мовою?» – «Я не нехтую, я знервований». – «Не бачу підстав нервуватися. Твій батько нарешті відчув, що він – доросла людина, для дорослих людей цілком нормально одружуватися та брати відповідальність за своє життя. Олександра також, наскільки мені відомо, не підліток. Чого тобі нервуватися, я не розумію, це взагалі не мусить тебе обходити». – «Ма?» – «Слухаю тебе, синку, щось іще?» – «Та ні. Нічого. Ти права. Дякую, що вислухала». – «Прошу, любий. Ти ж мені не чужа людина. Мої вітання всім!»

Колись мати збиралася на похорон чоловіка Ірини – жінки, що допомагала їй готувати. «Ма, а ти чого туди йдеш?» – запитав я. – «Розумієш, Іра для мене не чужа людина, – почала мати, – вона допомагає мені психологічно розвантажуватися, усвідомлювати, що я дещо тямлю в кулінарії». Я теж був для матері не чужою людиною. Мабуть, я допомагав їй усвідомлювати, що вона вміє народжувати дітей.

Так ведеться, що в кожного з нас є люди, яким необхідно повідомляти про певні зміни у твоєму житті. Наприклад, про похорон. Про народження дитини. Або про весілля. Зазвичай ти таке робиш не тому, що тебе нестерпно тягне поінформувати людину про перебіг свого життя, а тому, що не хочеш ображати замовчуванням подій. У когось таких людей надзвичайно багато, у когось, може, й одна. У мене також були такі люди. Їх навіть можна було згрупувати. Родинна група: мати та батько. Офісна група: співробітники офісу, з якими разом ми працювали від дня народження контори. Дружня група: Марлен, московська Ганна, а також три її колишні чоловіки.

На відміну від московської Ганни, я товаришувала з усіма трьома її колишніми чоловіками. Арсен був митцем, спочатку він працював із видатним декоратором, а згодом вирішив, що його талант не має бути спрямовано на те, щоб вигадувати райські кущі для концерту оголених солоденьких дівчаток. Тому він почав пити та малювати для себе. Грошей у нього не було, він їх не прагнув, але це не заважало йому сидіти в Ганни на шиї. Потім його піймала у свої палкі обійми слава, і він вирішив, що такому класному хлопцеві необхідно знайти Справжню Неординарну Жінку. Така знайшлася в особі доньки відомого європейського кінорежисера, вона приїхала до Самари вивчати російську мову та допомагати російським дітям усвідомити своє місце під сонцем. Ганна сказала, що в принципі відразу його зрозуміла. Якби вона зустріла якогось навіженого сина відомого європейського режисера, вона б теж не розгубилася.