Клод Кампань - Діти морських туманів

Переді мною стоїть старомодний шкіряний саквояж — він зберігся, мабуть, ще з часів Наполеона III, — і я навмання дістаю з нього маленький дитячий капор, обшитий по краях мереживною оборкою.

— Це «шарлотка», старовинний капелюшок з воланами, — мовить Годлен. — Можливо, «шарлотка» належала бабусі д'Юберсан, коли вона була малою дівчинкою.

— Матері твоєї матері?

— Бабусі моєї матері! Алікс-Марі д'Юберсан. Цей маєток був її власністю.

Я кладу назад ще такий гарний капелюшок, який колись прикрашав маленьку Алікс-Марі, і намагаюсь не втратити інтересу до всього, що оточує мене, до цього незвичайного, казкового мотлоху, зваленого на горищі в Рейд'єрі. Це Годлен затягла мене сюди: їй так хочеться відвернути мене від сумних думок хоч на кілька годин. Я машинально нахиляюся над шкатулкою, де лежать різні листи, запрошення, весільні аксесуари, пожовклі фотографії. Чи будуть коли-небудь весільні аксесуари у дівчини на ім'я Фанні Ле Марруа?.. Думкою я зараз у відкритому морі, на борту корабля, якого я і в очі не бачила, хоч назва його каменем давить на серце.

Годлен гладить мені руку, стискає пальці. О вірна шкільна дружба, ти стаєш ще вірніша й палкіша в чорні дні.

Я опановую себе й усміхаюсь їй.

— Це було горище багатьох поколінь одної родини. Тут, мабуть, повно всіляких скарбів!

— Коли ми були малими, Нікола і я, то часто приходили сюди, порпалися у скринях і любили переодягатися в смішні костюми. Улітку мама посилала нас на горище по банки з варенням або я вилазила з нею вішати білизну. А то ще приносили сюди різне непотрібне хламіття. Бачиш отой мотлох у кутку?..

Вона показує на купу шор, вуздечок і ще якоїсь кінської збруї. Трохи осторонь — віялка для очищення зерна, цинкові ночви, величезна сільничка, маслоробка, прес для меду, — усе це, видно, давно вже валяється тут без ужитку.

— А гратися? Хіба ви ніколи не приходили сюди гратися?

— Звісно, гралися! Насамперед у піжмурки. Подумай лишень! Горище завдовжки тридцять три метри — над будинком, клунею, сараєм. Спочатку — засіки з зерном, потім — сховище для фруктів, а далі — комірчина, де висять вінки цибулі, часнику, нелущена квасоля, горох, безсмертники, конопляне прядиво і ще всяка всячина! Нарешті, оцей куток, де ми стоїмо, захаращений різним мотлохом, який ти називаєш скарбами.

Вона сміється, б'є кулаком об пузатий матрац, перев'язаний вірьовкою посередині й причеплений до бантини.

— Таких матраців тут висить аж чотири. їх чіпляли під покрівлю, щоб не заводилися пацюки. Аби ти знала, як я їх боялася, коли мені було років шість і я залазила сюди сама… — її сміх дзвенить переливчасто, весело. — Вони здавалися мені привидами!

— Що ж можна робити самій на горищі?

— О, таке траплялося не часто! Я була з породи страхополохів… Пригадую, одного разу прийшла сюди поцупити клапоть триколірного прапора, он він лежить у кутку. Мені був потрібен шматочок червоної матерії, щоб ловити жаб…

У моїй пам'яті виринає інший прапор. Теж триколірний: біле, блакитне й червоне. Великий блакитний хрест, обведений білим, на пурпуровому тлі: стяг Норвегії, що майорить на кормі «Торільда»…

— Фанні, що з тобою?

Я здригнулася, бо думкою була десь за тридев'ять земель…

— У тебе такий вигляд, ніби ти десь у зовсім іншому світі. Здогадуюсь, де саме, бідолашко моя. А я так сподівалася розважити тебе, через те й попросила допомогти мені трохи навести лад на горищі,— у нас же свято в четвер.

Ах, так! Четвер… Заручини Гійома і Годлен…

— Мати таке розкішне горище і не використати його — то була б несосвітенна дурість, Фанні! Поглянь, приміром, на цей куток, звідки віялом розходяться крокви аж до гребеня даху. Або на оце вікно, засноване павутинням. Досить тут встановити приховане освітлення, і це буде чарівно, особливо якщо…

Годлен відштовхнула плетену колиску, підхопила якусь старовинну сукню з червоного оксамиту, що валялася долі, і мрійливо притулила її до себе.

— …якщо всі надінуть різні костюми, скажи, Фанні? Щось схоже на карнавал, описаний у романі Алена-Фурньє «Великий Мольн» [12] Ален-Фурнье Анрі (1886–1914) — французький письменник, автор відомого роману «Великий Мольн». .