Ольга Слоньовська - Дівчинка на кулі

Саме ця викладачка старалася прикріпити нас до найтяжчих хворих, водила в Будинок перестарілих, щоб ми лікували пролежні й ставили клізми таким запущеним пацієнтам, на яких персонал цього закладу вже давно махнув рукою. Добровільно-примусово під її недремним керівництвом ми виконували все.

Кирилівна повідомила практикантам, що недавно я також училася в медучилищі, але на вечірній формі, й погнала своїх підопічних у найтяжчі палати, де лежали неходячі хворі. Я з жахом уявила, як зараз дівчатка в білих халатиках ретельно шуруватимуть судна й натхненно підмиватимуть калік під пильним наглядом своєї вигадливої на все нові й нові невідкладні справи строгої наставниці, але вона чомусь довго не затрималася коло своїх підопічних, а за якусь мить таки повернулася в мою палату.

— Ну, Понятовська, перевели тебе з санітарки на посаду медсестри? Задоволена? — спитала вже з порога.

— Я звільнилася з лікарні. Зараз взагалі не працюю, — прошепотіла я, пам’ятаючи, що видавати себе не можна.

Якщо скажу, що паралельно з училищем вчилася в школі, буде біда: Кирилівна підніме на ноги все місто — як же це так, за якими правилами, хто дозволив?

— Буду цього року разом із сестрою вступати до медінституту, — фантазую, щоб Василина більше нічого не питала.

— Ага, вступите обидві. Як рак на вербі свисне! — підсумовує співрозмовниця. — Та й навіщо вам вища освіта? Різниця в зарплаті мізерна, зате спочатку спробуй вступити! А за прохідний бал гроші — та ще й які! — відразу на бочку, ще до вступних іспитів! Я свого сина вже третій рік запхати не можу навіть на стоматологічний факультет, а ви, «о сестри, сестри, горе вам», як писав Шевченко, мабуть, попретеся ні більше, ні менше — на лікувальний. Не вгадала?

— Угадали.

— Гибла справа! Не варта й труду! Краще виходь заміж. За того, що під дверима твоєї палати чергує. І вчора був, і позавчора! Сама бачила. Женило в нього вже виросло?

Я червонію, горю, палаю!

— А ти помацай! Або краще я сама його спитаю. Як тільки хлопцеві уперше закортить дірки й шкірки , треба його ловити на свіже м'ясо, як сома. Бо пізніше, років під тридцять і за тридцять, він дуже мудрий робиться. Поки ще не доріс до двадцяти п’яти — думає не півкулями мозку, а тими тенісними шариками , що нижче пояса. Зрозуміла? Он я свого Маркіяна стережу, як собака кістку. Але гарантії ніякої. Дівки коло нього крутяться, як мухи коло меду. Котрась ляже — і закінчиться, як завжди:

Так, Василина Кирилівна — знаючий спеціаліст, дуже вимогливий, халяви підопічним у неї не було ніколи й ніколи не буде, — але ж і язик у моєї колишньої викладачки! Але ж і характер! А ще — паскудні пісеньки, яких вона знає тьму-тьмущу й зовсім не соромиться виспівувати мало не перед кожним зустрічним. Якось додала приспів: «У штанах — без штанів» до популярної пісні, яку тоді мугикали мало не всі практикантки, — і більше цю пісню ніхто з нас уже не співав. Ще б пак! Намертво запам’яталося Василинине:

А можливі й неможливі пародії на всі популярні пісні — причому як народні, так і авторські, як російські, так й українські!

Чи таке:

Або й отаке:

Тепер Василина мені спокійно лікуватися не дасть. І головне — навіть нікуди не сховаєшся від напасті: куди втечеш з ногою в гіпсі? А ще як при моїх однокласниках почне різні глупства виспівувати, що я тоді робитиму?

— Іду вже завтра у відпустку, — з сумом повідомляє в цей момент моя колишня викладачка. — Жаль, що більше не зможу до тебе практикантів приводити, — у них також практика сьогодні закінчується.

Бог почув мої молитви! Втім, нинішній день ще треба благополучно пережити.

— Але ти не нудьгуй без мене! Лови свого сома, виходь заміж і плюй на всі інститути!