Деніел Кіз - Квіти для Елджернона

Цього досить.

Я майже досяг мети. Я її відчуваю. Вони всі думають, що я вбиваю себе, працюючи в такому темпі, але вони не розуміють, що я тепер живу на вершині ясності й краси, про існування якої ніколи не знав. Кожна моя частина налаштована на працю. Я всмоктую її у свої пори протягом дня, а вночі — у ту мить, коли я готуюся провалитися в сон, — ідеї вибухають у моїй голові, немов феєрверки. Немає більшої радості, аніж вибух розв’язаної проблеми.

Неможливо собі уявити, аби щось могло забрати від мене цю кипучу енергію, бурхливу радість життя, яка все заповнює. Враження таке, що все те знання, яке я накопичив у собі протягом останніх місяців, злилося докупи й підняло мене на вершину світла й розуміння. Краса, любов і правда об’єдналися в щось одне. Це радість. І тепер, коли я її знайшов, чи можу я її покинути? Життя й праця — найчудовіші речі, які може мати людина. Я закоханий у те, що роблю, бо відповідь на цю проблему перебуває в моєму розумі й скоро — дуже скоро — вона вибухне в моїй свідомості. Я хочу розв’язати цю проблему. Я благаю Бога, щоб Він допоміг мені здобути ту відповідь, яка мені потрібна, але якщо я її не здобуду, то погоджуся на яку завгодно відповідь і спробую бути вдячним за те, що маю.

Новий приятель Фей є вчителем танців у танцювальній залі «Зоряний пил». Я не можу звинувачувати її, позаяк у мене надто мало часу, щоби бути з нею.

Протягом останніх двох днів я зайшов у глухий кут. Нічого. Я десь зробив неправильний поворот, бо здобув відповіді на багато запитань, але не на те, яке для мене найважливіше: як регресія Елджернона впливає на головну гіпотезу експерименту?

На щастя, я знаю досить про процеси, які відбуваються в людському розумі, щоб надто не перейматися цією невдачею. Замість запанікувати й усе покинути (або, що навіть гірше, напружено шукати відповідей, які не приходять), я тимчасово відвернув свій розум від головної проблеми й дав їй спокій. Я дійшов так далеко, як міг, на рівні свідомості й перевів усі запитання на таємничий нижчий рівень. Це одна з непоясненних речей, як усе, чого я навчився, й увесь досвід, якого я набув, найдоцільніше застосувати до розв’язання моєї проблеми. Якщо я докладатиму надто багато зусиль, то це лише заморозить речі. Як багато великих проблем залишилися нерозв’язаними тому, що люди не знали, як до них підступитися, й мали надто багато віри в творчий процес і в себе, щоб мобілізувати весь свій розум над їхнім розв’язанням?

Тож я вирішив учора пополудні тимчасово відкласти свою роботу вбік і піти на коктейль до місіс Немур. Вона давала його на честь двох чоловіків із управління Фонду Велберга, які сприяли тому, щоб її чоловік одержав грант. Я хотів прийти з Фей, але вона сказала, що має побачення і взагалі краще піде на танці.

Я пішов на цей вечір, маючи намір бути приємним і завести друзів. Але цими днями мені було дуже важко спілкуватися з людьми. Не знаю, чия то була провина, моя чи їхня, але будь-яка моя спроба з кимось поговорити зазвичай закінчувалася через хвилину або дві, й бар’єри, які мене оточували, ставали дедалі вищими. Може, вони мене бояться? Чи просто байдужі до мене, а я байдужий до них? Я трохи випив і став блукати великою залою. Люди сиділи й розмовляли невеличкими групами, приєднатися до яких я вважав неможливим для себе. Нарешті місіс Немур помітила мене й відрекомендувала Гайраму Гарві, одному з членів керівництва фонду. Місіс Немур — приваблива жінка, десь років сорока, з русявим волоссям, густим шаром макіяжу й довгими червоними нігтями. Вона взяла Гарві під руку.

— Як посувається ваше дослідження? — поцікавилася вона.

— Так добре, як можна було сподіватися. Зараз я намагаюся розв’язати дуже важку проблему.

Вона запалила сигарету й усміхнулася мені.

— Я знаю, що всі, хто бере участь у проекті, вдячні вам, що ви вирішили приєднатися до досліджень і допомогти. Але думаю, ви воліли б працювати над чимось своїм. Мабуть, це нудно, продовжувати роботу когось іншого, аніж робити щось задумане й створене вами.

Вона висловлювалася досить категорично. Вона не хотіла, аби Гайрам Гарві забув, що її чоловік претендує на кредит від фонду. Я не втримався від спокуси відповісти їй тим самим.

— Ніхто нічого не розпочинає нового, місіс Немур. Кожен будує свою спробу на помилках попередників. У науці немає нічого справді оригінального. Значення має тільки те, що ти додаєш до суми вже відомого знання.