Валерій Шевчук - Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози

Здесь есть возможность читать онлайн «Валерій Шевчук - Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Либідь, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Пропоноване видання становить другу частину клаптикового роману «Фрагменти із сувою мойр».
Світ — це система сфер. Представники соціального дна і люди зовні пристойні, зазнаючи химерних взаємопоєднань і відторгнень, усвідомлюють сакраментальну істину: «Одне лише в нашій волі — любити чи ненавидіти, а вибір має зробити кожен сам».
Для широкого загалу.

Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Коли ж упав на ложе, знову скрутило, і він полетів до ями із залізним коляччям і гогітливим язикатим вогнем.

2

Вони знесмілено вступили до Євиної хатини: малий і чорний, схожий на цигана Партизан, який ніколи не дивився просто й чорні видла якого ніби пострілювали по боках із злодійським вилиском; розлізлий, білявий, схожий на бабу Обонко, якого називали ще Обертасом, — чому, Бог знає, бо й сам не відав, мабуть, як супротивне вдачі, був-бо неповороткий; зрештою, й Обонко не його прізвище, а справжнє, здається, Поліщук. Голову мав гиряву, але не лису, притому волосся з лівого боку голови довше, а з правого коротше — таку модну зачіску йому сфризієрувала власна жінка в ті сокровенні хвилі, коли на неї нападав феміністичний сказ. Отож і скубала, як курку, не завжди обливаючи окропом; зрештою, й курей скубуть, не завжди обливаючи окропом; так, приміром, чинили й вони, коли вдавалося ту живність приловити. Цікавою особливістю Обертаса було й те, що борода й вуса в нього аж зовсім не росли, через що виглядав бабувато. І це на відміну від Партизана, в якого волосся з обличчя перло так потужно, що він, хоча й голився часом, але завжди виглядав непоголений. Третього друзяку прозивали Каша, можливо, тому, що коли говорив, то здавалося: рот у нього забитий кашею; у хвилини п’яного розчулення його ніжно титулували Кашкою. Обличчя мав продовгасте, а ззаду заплітав косичку, а ще мав таку особливість, що в його рівному, довгому, як в індійця, і темному волоссі була така кількість пархів, що видавалося посивілим, хоча жодної сивої волосини не мав. При цьому парха сипалася йому на груди й спину — виглядало, ніби був обкиданий дрібним цвітом рослини, яку також звуть кашка. Очі в нього — мигдалеподібні, гарні, завжди томливі, без найменшого розумного проблиску, радше навпаки.

Саме така компанія вступила до Євиної хатки і, побачивши його в ліжку, а ще й без штанів і поверх постелі, зчудувалася.

— Це ти шо, значить, те, як воно, коли шо? Нє, може, еге ж, воно сказать, конешно, шо? — сказав Каша і закліпав укритими пархами віями.

Інші мовчали, бо Каша й так багато сказав.

— Да, братва, — прорік Єва. — Приходить мені капець! Я це почуствував.

— Брось дурить, — сказав Обертас, помигуючи цілком білими віями.

— Сказала Адама, — проторохтів Партизан, — шо ти той. То ми шось собразили трошки на кобилячі вошки, га?

І він заіржав, показуючи коли не кобилячі, то жереб’ячі зуби.

— Я, хлопці, своє вже від’їв і відпив, — упокорено сказав Єва. — І я уже вам не компан.

— Те, як воно, знаш, мо’, кажу, слиш, знать — нє? — сказав Каша.

— Брось дуріть, — мовив Обертас, помигуючи білястими віями. — Зара смикнем, трохи закусону — як рукой зніме.

— А я в своєї гадюки баночку меду вкрав, — солодко мовив Партизан. — Конешно, поверещить на весь тарарам, але ми горше переживали. А тебе на ноги поставим.

— Не поставите, — печально сказав Єва і сипушним голосом, вряди-годи задихаючись, оповів про сигнала, якого почув цієї ночі і що було ударів рівно три, отже, зразу втямив, що й до чого, а це значить, що прийшов йому капець. Але він радий, сказав Єва, що вони надійшли, бо так йому буде веселіш.

— Гуляйте, хлопці, а я подивлюсь, — сказав Єва. — А на мене не убращайте уніманія, бо я хоч немало з вами випив, а вже не ваш. Пойняли мене, пацани?

І «пацани», а їм було не менше як сорок (це Партизан), і сорок п’ять (це Обонко, чи Обертас), і під п’ятдесятку (це Каша), на хвилю позавмирали, оглядаючи свого компана: Обертас — зі страхом, Каша — із хронічною недотумкуватістю в мигдалеподібних очах, а Партизан — із захопленням.

— І оце будеш лежать без штанів, а ми гулятимем? — неймовірно спитав.

— Нє, штани подаси, бо мені тяжко вставать, — там, на вішалці, — сказав Єва. — А то ще Адама прискочить.

— Адами можеш не стісняться, — категорично сказав Обонко-Обертас. — Бо в тебе там нічо вже нема.

— Нема, а шось є, — сказав без тіні усмішки Єва. — Це ми, сказать, проводи по мені устроїмо. Гуляйте, а я подивлюсь.

— Але ето какось нечесно, — химородно мовив Партизан.

— Може, воно, сказать, хотів те чи се, не знаю, все-таки, — сказав з натугою, аж обличчя почервоніло, Каша.

— Бросьте, пацани, випендрюватися, — мовив категорично Обертас. — Коли Єва не хоче, то так здєлаїм, як він хоче.

— Якого закусона приніс? — спитав Єва.

— Картошку вчорашню спер у старої, — виповів Обонко. — А Партизан гурочків на городі купив.

— І моркви, — гордо сказав Партизан, кидаючи Єві на ліжко штани. — Хороша морковка — вітаміни! Вона і од болєзнів хороша, це коли в кого не стоїть.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Валерій Шевчук - Юнаки з вогненної печі
Валерій Шевчук
libcat.ru: книга без обложки
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - На полі смиренному
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Роман юрби
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Око Прірви
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Панна квітів
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Біс Плоті
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Жінка-змія
Валерій Шевчук
Отзывы о книге «Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози»

Обсуждение, отзывы о книге «Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x