Навіть згадувати огидно! А вже розповісти про це кому-небудь – взагалі неможливо. Не престижно.
Тому її нинішній чоловік упевнений, що одружений з топ-моделлю, «трішки художницею» і спадкоємицею давнього роду шотландських королів. Свій непоказний диплом учительки вона, певно, мужньо з’їла прямо на порозі шлюбної спальні, немов розвідник перед відправою в тил ворога.
Адже до успіху треба в’їжджати, як на показових виступах серфінгістів: упіймав хвилю – тримайся на гребені! Балансуй на тремтячих ніжках, щоб не злетіти в безодню догори дриґом.
Ох, і тяжка це робота. Проте – який успіх!
Насправді, нічого складного немає. Адже успіх – та аура, що її довкола тебе утворюють інші. Їм, стороннім, видніше, наскільки ти успішний. А головне, ставлення до чужої успішності – ніби лакмусовий папірець для власних амбіцій. У такому випадку ознаками успіху може бути й «багато-багато грошей» або будь-який інший еквівалент того, що саме ти вважаєш за успіх.
Хоча є і щось кумедно-щемливе в нинішніх «успішних».
Така собі віддушка підсмаженої цибулі.
– Ось поглянь, – каже мені знайома, обводячи рукою чотири колони заміського будинку, – одну з них нам привезли із самої Греції. Прямо з дна моря! Їй більше сотні сторіч. Ми навіть сертифікат маємо! – І серйозно додає: – Але скільки ж зусиль було докладено, аби її відшліфувати! Щоби не вибивалася із загального ансамблю!
Одне слово, проблем вистачає. Адже до аури успіху треба постійно підкидати хмизу, щоб не згасла.
От, наприклад, ця шкіра австралійського поні, що лежить перед диваном у стилі «ампір». Скільки народу зібралося подивитися! Спеціально влаштовували «party» з живим оркестром. Адже поні той – не простий, а «свіжозастрелений». Бігав десь по степах і преріях, доки на нього «замовлення» не надійшло: щоби не магазинний був, а справжній, дикий. І щоби обов’язково – «хлопчик»: по фен-шую, кажуть, це несе удачу в дім. Хіба не диво?! Всі були в захваті, цмокали язиками, дізнавшись про ціну. Заздрили.
Тепер у неї все – з царини дива. У вітальні, скажімо, «диво інтелектуального дизайну» – двадцять вісім квадратних метрів корінців книг! Є і повне зібрання «шпалерного» Шекспіра, видання 1806 року. Шкода лише, що вийняти з полиці не вдасться! Та, власне, навіщо? Кому нині спаде до голови Шекспіра читати, коли є «фейсбук»?
Хіба що який-небудь «лузер-книжковий черв’як» клюнув би. Та такі сюди не заходять. Нудно з ними. Ніби про ту давню «Барбі» згадувати. Нудно й неприємно…
А яка мораль? А ніякої!
Ну, можливо, така: не шліфуйте давньогрецькі колони. Можливо, до них доторкався Діоген Синопський.
Хто це?
Та був колись такий невдаха. Кажуть, жив у діжці.
Двадцять п’ять сторіч тому…
Як би пафосно це не пролунало і якими б скептиками-прагматиками ми не були, але від цієї істини нікуди не подінешся: кожному воздається по вірі…
Що далі живеш, то ясніше й чіткіше постає ця істина. Адже все збувається!
Віриш у силу грошей – працюватимеш на них все життя. Будеш примножувати, накопичувати, підкорятися їхній владі й володарювати тим, що можна купити.
Віриш у дружбу – ніколи не лишишся на самоті.
Віриш у любов – вона знайде тебе і в пустелі.
Важливо лише зробити правильний вибір і повірити в нього по-справжньому. А ще краще зробити його якомога раніше, поки в душі живуть казка, мрія, свіжість бажань.
Адже – чого ж приховувати? – нагромадження побутових дрібниць, метушня і ланцюжок життєвих розчарувань нашаровується на них, як мул і водорості на боки баржі, подрібнює і робить «літературними» та смішними.
Про яку віру йдеться, якщо треба вгризатися в життя, поки маєш гострі зуби та лікті! А яке може статися диво, якщо всі чудеса світу в буквальному сенсі лежать на долоні – на екранчику смартфона?!
Попри це, дівчинка, що чекала пурпурові вітрила, і хлопчик, який витратив усі гроші на рулони червоного шовку, живуть і досі. Продираються крізь натовп скептиків, потерпають від насмішок, борються з нерозумінням і заздрістю тих, хто давно зневірився в існуванні дива.
Звісно, дівчинка могла б і не дочекатися тих вітрил! Принаймні так своєчасно, як того хотів Грін.
Зробимо знижку на реальність.
Звісно, вона могла б побачити пурпуровий відблиск на горизонті лише на схилі своїх років, маючи купу побутових проблем.
Або взагалі не помітити його, стоячи біля плити або в черзі. Проїхати повз нього, засліплена зустрічними фарами.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу