Ирэн Роздобудько - Одного разу…

Наприклад, про небезпечних комах та всілякі хвороби. Але для того, щоб поїхати до Малайзії, не потрібно ніяких щеплень! Навіть комарі не дошкуляють. Адже в кожному кутку навіть найменшої кав’ярні куриться спеціальне зілля, що відганяє кровососів. А від шлункових хвороб рятують гострі місцеві страви.

На перший погляд може видатись, що малайці знущаються з європейців – тут все «спайс», навіть традиційний малайський суп з курятиною та великими шматками овочів – «айям». Перець та інші гострі приправи та спеції здавна допомагали довше зберігати продукти, а тепер ще й дезінфікують нутрощі не звиклих до специфічної кухні гостей країни. Взагалі, у Малайзії – культ їжі. Тут замість звичного: «Як справи?», малайці перш за все запитають: «Ти поїв?» – і, почувши відповідь, задоволено закивають головами. Але дивує, що до столу в жодному ресторані не подають ножів: малайці та індійці традиційно їдять руками, китайці вправно орудують паличками. І лише європейці мусять копирсати розкішну запечену з овочами рибу виделкою, порушуючи красу страви. Але до цього швидко звикаєш, бо смак – найголовніше. До речі, я зрозуміла, що це – моя кухня, адже я обожнюю усе «спайс».

Другий міф був пов’язаний із «сезоном дощів», бо вирушала в дорогу якраз у цей час. Сезон дощів по-малайськи – це дрібний тридцятихвилинний дощик, що з вересня до лютого йде раз на день. Можна перетерпіти.

Їдучи сюди, вважала, що опинюся в ролі «полковника, якому ніхто не пише». Нічого подібного! Навіть про якісь страшні «повені» в Малайзії я дізналася від переляканих друзів, що писали мені СМС з України. Тут про це не говорили навіть по телевізору.

Міф третій: «Якщо це так далеко, мабуть, там все дорого».

Дорога лише… дорога. Адже летіти довелось 13 годин, і це не враховуючи часу, який пішов на переліт із Києва до Амстердама (зайві три години), і ще один – від Сінгапуру до Куала-Лумпура (сорок хвилин). Решта – їжа, лахи, таксі, розваги – копійки. Особливо позаздрила малайським жінкам. Розмаїттям фасонів їхній одяг не вирізняється, проте вражають кольори дешевого і зручного вбрання. Сукні – звичайні прямокутники з діркою для голови. У них жінки схожі на екзотичних метеликів. Особливо дивовижно виглядає такий «мусульманський метелик» на мотоциклі – головному засобі пересування в малазійських містах, містечках та селищах. Їздять навіть бабці, зодягаючи поверх традиційної чорної хустки важкий шолом. Виглядає досить кумедно. Ще раз упевнилася, що мені страшенно подобається… паранджа. Хоча жінок у цьому вбранні тут небагато. Виглядають вони загадково і трохи моторошно, коли з маленького отвору в хустині, що закриває обличчя, дивляться величезні чорні очі. Соромно зізнаватися своїм феміністичним колежанкам, але я залюбки ходила б саме так… І – цілком добровільно…

А ще можна позаздрити малайським красуням у тому, що вони споживають насправді екзотичний і «невиїзний» фрукт (його вивіз карається законом) – «горіх жуна». Взагалі фруктів тут багато, але… майже всі вони нині є і в наших супермаркетах. Навіть пухнасті горішки «лінчі», вже не кажучи про ананаси чи манго. А от горішки жуна – то повний малайський «ексклюзив». Його чудодійні якості помітили багато сторіч тому, і тепер жінки вживають його для збереження фігури, блиску очей, зміцнення нігтів та волосся. Довелося покуштувати шматочок, не відходячи від дерева. Виявилося – несмачно. Блиску в очах чи шаленого росту нігтів я не дочекалася, адже треба було вирушати на Лангкаві – один із мальовничих островів Малайзії.

Саме там я нарешті відчула екзотику: в мій номер почали лазити нахабні мавпи, яких тут більше, ніж у нас вуличних котів.

Лангкаві є батьківщиною автентичного малайського мистецтва – батику. Одна з технологій розпису по шовку виникла саме тут. А ще саме тут тече тропічна ріка Мангоф, над якою кружляють красиві білокрилі орли, і по якій плавають двометрові ігуани…

І саме тут я й зустріла Різдво 2007-го року. З мавпами та ігуанами. У бунгало на «курячих ніжках», що височіло над морем.

І… констатувала це як факт.

Адже, як виявилося, навіть Малайзія давно жила в мені маленьким зернятком. І в призначений час просто проросла з серця, мов екзотична рослина, не порушивши систему кровообігу.

До речі, одного ранку біля свого бунгало я знайшла велетенську квасолину й поклала її в кишеню… Тягала її там всю подорож, забувши, що вона в мене є, і таким чином «контрабандою» довезла додому.