Петер Хьоґ - Тиша

— Зараз ти розкажеш мені, де вона, — сказав Каспер. — І ми не затягуватимемо підтяжки.

— Вони обоє в підвалі, — сказала вона.

— Отже, хлопчик теж живий?

Вона кивнула.

— Навіщо вони вам потрібні?

Коли Каспер говорив це, пролунав якийсь скляний звук — щонайменше, два його зуба виявилися зламані або вибиті.

Вона нічого не відповіла. Він підтягнув підтяжки.

— Я не знаю, — сказав вона, — присягаюся, я піклуюся про неї, про них, будь ласка, припини, будь ласка!

Він підвівся.

— Візьми мене, будь ласка, під руку, — попросив він.

Вона підкорилася, механічно. Відчинила двері. Вони пішли коридором. Двері до кабінету було відчинено. Він зробив знак, вона підвела його до столу, до телефону.

Він набрав номер Притулку.

— Мені треба поговорити із Синьою Пані, — сказав він.

Минуло півхвилини — і вона взяла слухавку. Його свідомість то вмикалася, то вимикалася, то вмикалася, то вимикалася.

— Слухаю.

Востаннє він чув цей голос рік тому.

— Можливо, обидві дитини живі, — сказав він. — І перебувають у підвалах під «Кононом» — будинком, зведеним на намитій території навпроти Тіппена в Норхауні. Я хотів сам їх забрати. Але мені тут дещо завадило.

Її звучання не змінилося. Може, вона й на звістку про кінець світу відповіла б усе тим же рівним голосом.

— Ми зв’яжемося з поліцією, — сказала вона.

Він зіперся об стіл, чути було погано, дрібні отвори мікрофону й динаміка були залиті кров’ю.

— Мені тут треба де з чим розібратися, — сказав він. — А тоді я прийду по оплату.

— Обов’язково приходьте.

Він поклав слухавку.

Ліфт працював, вони спустилися на три поверхи вниз, зупинилися, двері відчинилися. Біля дверей стояв Франц Фібер. Він увійшов до ліфта. Ліфт поїхав далі вниз. Франц витягся й поглянув на його маківку.

— Тріщини, — констатував він. — У тебе перелом черепа.

Каспер ухопився за молодика здоровою рукою, його майже пронесли через двір. Він чув, як кров капає на плити, — ніжний, ледь чутний дзвінкий звук, що дуже відрізняється від звуку водяних крапель через більшу в’язкість.

Тієї миті, як вони ступили в тінь зовнішньої стіни, у всьому дворі спалахнули прожектори. Ногами він відчував безліч сходинок. Вони відчинили двері й зайшли до скляної будки. Зелений адмірал був усе ще розгублений, Каспер це чув. Але це було ніщо у порівнянні з тим, яким він став тепер, він витріщився на Каспера, на жінку і, впізнавши її, завмер. Каспер відчував, що потрібно щось сказати. Не можемо ж ми залишити своїх ближніх, яким завдали мороки, ні в сих ні в тих.

Багато людей думають, що вони в цьому житті купили квиток на Ґілберта і Саллівана [55] Драматург Вільям Ґілберт (1836–1911) і композитор Артур Салліван (1842–1900) — класики англійського музичного театру, автори знаменитих комічних опер. . Та лише з великим запізненням виявляють, що життя — це фрагмент згубної музики Шнітке.

— Аске вирішив, що яйце малувате, — пояснив він. — А ви ж знаєте його темперамент.

Опинившись на вулиці, Каспер відпустив руку жінки. Вона не зробила далі ні кроку. Разом з Францом вони дійшли до автівки. Жінка як і раніше стояла нерухомо. Касперові вдалося забратися на сидіння.

— Нам треба потрапити на кільцеву, — сказав він.

— У тебе кровотеча, — сказав Фібер.

— Будь-яку венозну кровотечу можна зупинити за десять хвилин. Ніжними, але впевненими натисканнями.

— У тебе тільки дві руки.

На перехресті в кінці Сункрогсґаде вони повернули на північ. Усі вогні перед Касперовими очима зливалися в єдине ціле. Франц Фібер розвернувся. Каспера відкинуло до дверей.

— Поліцейський кордон, — повідомив молодик.

Вони виїхали на Странбульвар. Потім на Ягтвай. Каспер знайшов пачку тканинних серветок. Склавши їх, зробив із них компрес. Спробував прив’язати його рушником. Серветки намокали, щойно він їх прикладав. У нього підіймалася температура. Молодик, що сидів поруч з ним, почав плакати.

Ось у чому проблема з учнями. Варто тільки майстру запалити в учневі шалений вогонь, як виникає небезпека, що той згорить. Подивіться на синів Баха. Ніхто з них так серйозно і не став знаменитим після татусика. А Юнґ? Він так ніколи повністю й не стер сліди Фройда, що топтався по ньому.

— Обидві дитини живі, — сказав Каспер.

— Тобі треба до лікарні.

— Потім, у нас є ще кілька справ.

— Подивися на себе.

— Нам лишилося все або нічого. Як говорила свята Тереза з Ліз’є: Je choisis tout — я вибираю все.

Каспер опустив скло. Температура — це реакція на фізичні пошкодження, він пам’ятав це по своїх нещасних випадках на манежі з тих часів, коли ще працював акробатом. Прохолодний вітер приносив полегшення. Гірше було з утомою — вона пов’язана із втратою крові.