Петер Хьоґ - Тиша

Він був без піджака. І в підтяжках.

— Я хочу бачити дівчинку, — сказав Каспер.

Бродерсен стояв, тримаючи яйце в руці.

— Вона в сусідній кімнаті.

Каспер приклав пальці до шиї сидячого чоловіка — той був живий. Рот Лоне Борфельдт був заклеєний спортивним бинтом, ним же її було прив’язано до стільця. На столі лежали рулони бинта й ножиці. Каспер розрізав бинт і звільнив її.

Аске Бродерсен пішов уперед, показуючи дорогу. Каспер не чув ніякого дисонансу. Можливо, світ справді такий простий, коли ти перебуваєш у глибинному контакті зі своєю власною музикальністю. Можливо, зараз він побачить Клару-Марію.

Бродерсен відчинив двері й пропустив уперед Каспера.

Спочатку перед Касперовими очима була суцільна темрява, потім він помітив слабке світло, що йшло від моря. Одну зі стін було цілком зроблено з невідбивного скла. Він роздивився, десь тут на підлозі мала сидіти Клара-Марія зі своїми ляльками.

Він почув, як яйце впало на підлогу. Потім його схопили іззаду.

У цього чоловіка була залізна хватка — він міцно схопив Каспера за плечі. Потім підняв і шпурнув на скло.

Скло, очевидно, було куленепробивне, воно не мало ніякої еластичності. Удар об нього не відрізнявся від удару об бетонну стіну.

Аске Бродерсен мовчав, і все-таки Каспер його чув. Чи, власне кажучи, не його, бо його більше не було. Коли чуття стають досить сильними, сама людина має звичку зникати, зникає звук серця, зникає співчуттєва частина діапазону частот, лишається тільки крайній вияв знеособленості. Каспер чув, що такий от вияв зараз хоче його вбити.

Його знову торохнули об скло, цього разу набагато сильніше. Він побачив, як світле поле скла чимось закрили. Спочатку він подумав, що це жалюзі або якесь затемнення, потім він відчув тепло на повіках — це була кров.

Цього разу скло подалося йому назустріч і вдарило його. Не було болю і не було звуку, він зрозумів, що кінець близький. Щира молитва почалася сама собою. Він почув, як він сам просить: «Люба Всевишня, дай мені сили вдарити у відповідь».

Скло знову наблизилось. Але цього разу він зігнув руки й ноги, долоні й ступні прийняли на себе силу удару, пролунав звук, схожий на вибух, він почув, як хруснуло, ламаючись, зап’ястя, але головою він не ударився.

Він зробив вигляд, що обм’як, немов ганчір’яна лялька, звісивши голову на груди. Чоловік позаду нього глибоко вдихнув — перед останнім зусиллям. Вдихаючи, він відпустив Каспера, і той відчув, як ноги його торкнулися підлоги. І тоді він ударив супротивника головою.

Такі удари назад головою були свого роду шампанським «Дом Періньйон» інсценованих бійок. Каспер протягом двох років вправлявся на підвішеному мішку з піском, перш ніж навчився вбивати супротивника одним ударом. А потім витратив цілий місяць, щоб навчитися зупинятися перед самісіньким черепом супротивника. Але зараз він не зупинився, зараз він ударив з усієї сили.

Чоловік, що стояв позаду, не одразу опустився на підлогу. Він усе ще стояв, коли Каспер вивільнився і збив його з ніг. Але очі його були порожні.

Він упав на підлогу, не виставивши вперед руки. Поки він падав, Каспер вивернув підтяжки й завів їх за його шию. Потім приставив коліно до його спини і натягнув підтяжки. У нього діяла тільки права рука.

Двері відчинилися, спалахнуло світло, на порозі стояла та сама блондинка.

Справжнє насильство щодо справжніх людей жахливе. Але стилізоване, сценічне насильство необхідне. Нам, що опинилися там, де ми є.

— Навіть не думай увійти, — пригрозив Каспер.

Вона увійшла немов робот.

Верхнє світло перетворило панорамне вікно на дзеркало, у цьому дзеркалі відбивалося обличчя чоловіка, що лежав долі.

— Коли людину душать, — пояснив Каспер, — то проблема в першу чергу не в тому, що вона не може дихати. Головне, що припиняється подача кисню до мозку. Через тиск на великі шийні артерії. Коли ти подивишся в його очі в дзеркалі, то побачиш, що вже зараз на білках видно судини — неначе кольору авокадо. Бачиш?

Ноги жінки підломилися, вона сповзла по стіні й сіла на підлогу.

— Де Клара-Марія? — спитав він.

Вона спробувала щось сказати, але не змогла.

Піт заливав очі Касперові широким потоком, він протер обличчя об спину перед собою, вона зафарбувалася, немов під малярним валиком, — це була кров.

Він почув щось, чого не чекав почути. Це була любов. Вона йшла від жінки. Вона дивилася на чоловіка, що лежав на підлозі. Це в нього вона була закохана.