Петер Хьоґ - Тиша

Піднімаючись риштуванням, Франц був схожий на мавпу в сльозах. Услід за Каспером він забрався на платформу. Каспер натиснув кнопку «Пуск». Платформа попливла вгору.

У світлі приладової дошки Каспер вивчив план будинку. У конференц-залах горіло світло, слабо світилися вікна того приміщення, яке було помічене як «бібліотека», світло горіло також на горішньому поверсі, ще до вежі, там, де, згідно з планом, містилися кабінети керівництва.

Платформа погойдувалася на вітрі. Францове обличчя біліло в темряві. Каспер зупинив платформу під першим рядом освітлених вікон. Голос, що належав відомій йому жінці, промовив: «Нам нічого не запропонували в Бренсхої».

Вікно було прочинене, Касперові здавалося, що він чує від десяти до дванадцяти чоловік у кімнаті, але заглянути всередину він не наважувався.

— Ізогіпса тридцять сім проходить через Бренсхой, — сказав голос, — навіть у каналізації сухо. Ніяких ділянок з державного земельного кадастру не буде виставлено на продаж, держава сама забезпечує страховку.

Це була та блондинка, яка привозила до нього Клару-Марію. Хтось її про щось запитав.

— Сім тисяч ділянок, — сказала вона. — Розподілені між двадцятьма двома компаніями. За два тижні закриють порт. Закриють дамбу Аведере. І почнуть відкачувати воду. Дуже обережно. Щоб не сталося пошкоджень через осідання ґрунту. Їм довелося залити водою півтори тисячі будинків. Щоб вони не руйнувалися. Або не попливли.

У неї був звучний, як у Ірене Папас, голос. Але було чути, що на неї чинять тиск.

— Які гарантії?

Каспер не почув її відповіді. Але вона була ухильна.

— Усі ми бачили зону зсуву, — промовив чоловічий голос. — Під час проведення таксації. Як це можна пояснити?

— Особливостями структури вапняку.

— Ми подивилися документи з Пілона 5.1 з Кадастрової палати. Під Копенгагеном лежать м’які осадові породи. Цілком Можливо, що є зона від двадцяти до п’ятдесяти метрів.

— Наші геологи вивчали це питання. Копенгагенський вапняк має іншу зернистість на відміну від звичайного піщаного вапняку. Це цілком може бути поясненням такого рівного зсуву. Відносно білого крейдяного шару під ним.

— Нам треба повернутися до Копенгагена. Експерти поки не прийшли до висновку, чи можуть бути активні зони розлому. У протоці Ересунн у дев’яності роки були поштовхи. Можливо, вони були сильніші, ніж вважалося раніше. Існує зона розлому в Швеції, під Барсебеком. Помітніші рухи, ніж досі гадали, — в тих вапнякових зонах, які розрізають базисну лінію на Амаґері. Різниця рівнів берегових валів на острові Сальтхольм указує на те, що поштовхи були сильніші, ніж припускали раніше. Проблема в тому, що наша геологічна пам’ять коротка. Про землетрус, що стався всього тисячу років тому, могло не зберегтися ніяких письмових свідчень.

Стало тихо. Вона їх не переконала. Хай би що вона там хотіла сказати.

— Ми можемо багато що, — сказала вона. — Але ми не можемо замовити землетрус.

— І навіть якби змогли, — сказав чоловічий голос. — Якби це якимсь чином було зроблено. А потім з’ясувалося б. Ми б дістали довічні вироки.

Каспер торкнувся кнопок, платформа ковзнула вгору. Він рахував ряди чорних вікон. Земля під ними потемніла, потім зникла з очей. Перед ними було світло.

У кімнаті була засвічена тільки одна настільна лампа. Лоне Борфельдт сиділа на стільці, її чоловік сидів, притулившись до батареї, вони дивилися просто перед собою, у бік вікна, як двоє людей у кінотеатрі. В обох на нижній частині обличчя були пов’язки. Чоловік зазнав дивовижних змін. Обличчя його стало довгим, довшим, ніж звичайне людське, він сміявся, дивлячись у вікно.

Аске Бродерсен стояв спиною до вікна, в руках у нього був невеличкий ломик. Усю підлогу кімнати, де була ця трійця, укривав цупкий поліетилен. Каспер дістав окуляри. Обличчя сидячого чоловіка не стало довгим: його рот був розітнутий до вух, удари розірвали обидва жувальні м’язи, нижня щелепа впала на шию.

Каспер відчув, як обм’якло тіло людини поруч з ним. Франц Фібер опустився на дно платформи.

Бродерсен ударив сидячого чоловіка ломом. Він стояв за метр од вікна, Каспер розумів, що навіть у свої кращі дні він би не встиг перестрибнути через підвіконня непомітно для цієї людини.

Він натиснув на кнопку, платформа поповзла вбік.

— Я хочу вниз, — сказав Франц.

— Молитва, молися далі.

— Не можу. Не можу сконцентруватись.

— Є одна історія про святу Лютгард, черницю цистерціанського монастиря, — сподіваюся, тебе не бентежить, що вона була католичкою, — вона ніяк не могла підтримувати постійну зосередженість. Але їй явилася Всевишня. І сказала: «Заспокойся, це нічого, що будуть проміжки, бо я їх заповню».