Петер Хьоґ - Тиша

На шухері стояв наймолодший — хлопець не старший за чотирнадцять років, з очима, які вже побачили більш ніж досить. Каспер зупинився за кілька метрів од нього. Поставив коробку з булочками на землю і кивнув у бік магнолієвої алеї.

— Нам треба потрапити всередину, — сказав він. — До того, як проїде наступна патрульна машина. Це означає, що треба виманити його з будки. Питання в тому, чи зможете ви це зробити.

Хлопець похитав головою.

— Це не проблема, — відповів він. — Проблема в тому, що нам з цього буде?

Каспер поклав п’ятсоткронову купюру з отриманих ним коштів фонду на коробку.

— Коли я був маленький, — зауважив він, — ми б зробили таке за суфле в шоколаді.

— Це було до Першої світової війни, — сказав хлопець. — Відтоді все подорожчало.

Каспер поклав ще одну купюру на коробку.

— Мені треба мати невелику фору, — уточнив Каспер, — він не повинен бачити, як я увійду до будинку.

Фібер притулився до ліхтаря.

— Почекай півгодинки, — сказав Каспер. — Якщо я не повернуся, телефонуй до поліції. І повідом моїх спадкоємців.

— Немає у тебе ніяких спадкоємців. І ніякого спадку.

Каспер перетнув променад. Звук милиць тягнувся за ним.

У Фібера в очах стояли сльози.

— Я боюся лишатися тут сам.

Чорний хід був за п’ятдесят метрів від початку магнолієвої алеї. Каспер поставив яйце на полицю перед склом.

— Ми — найближчі друзі Аске Бродерсена, — сказав він. — Ми написали йому великоднього листа [54] У Данії існує традиція надсилати перед Великоднем друзям жартівливі листи з трьома крапками замість підпису. Одержувач має здогадатися, хто саме написав листа. . Він відгадав, від кого він. Тому ми принесли йому яйце.

Охоронцеві було під шістдесят, ретельно випрасувана зелена форма, сірі очі й два сантиметри броньованого скла між ним і відвідувачами.

— Я б хотів сам його передати, — сказав Каспер.

— Я зараз подзвоню йому.

— Тоді не вийде сюрпризу.

Сірі очі стали відсутніми. Каспер підняв руку.

Булочка мокко влучила в скло. Булочки були домашнього приготування, пухкі, великі, завбільшки із страусове яйце.

Трохи менше самовпевненості — і чоловік цілком міг би вийти з цього становища. Але відчуття власної значущості дуже важко позбутися. Усі ми хочемо бути адміралами на королівській яхті. Але командувати нам насправді доводиться скляною будкою на пристані.

Хвилину охоронець не реагував. Потім ще одна булочка поцілила в скло, цього разу в скляні двері. Тоді він підвівся із стільця. І вийшов зі своєї будки.

Каспер озирнувся. Смаглявий верховода зайняв позицію просто посеред проїжджої частини, він вкладав у кидок усю свою силу.

Булочка влучила охоронцеві в груди, на мить змусивши його відскочити. Відтак він кинувся вперед.

Каспер і Франц увійшли до відчинених дверей. Ще одні двері, що вели до іншого приміщення з відеомоніторами над раковиною і кавовою машиною, відчинялись наліво. Перед ними з’явилися треті двері. Через них вони вийшли на територію «Конона».

Вітер пестливо торкався обробленого піском граніту. Навіть у темряві ця споруда була красива. Поверхні були відполіровані до шовковистого блиску, третя частина всієї горизонтальної площини являла собою низькі кам’яні басейни, укриті тонким шаром води. В оточенні рослин, які — Каспер не сумнівався — потішили б його матір.

Та частина комплексу будинків, яка була зведена на насипній території, у плані була прямокутною. Тільки після п’ятого поверху починалася вежова конструкція — така висока, що її вершина зливалася з темрявою.

Здавалося, що весь комплекс пливе в морі, немов острів чи дуже великий корабель. Каспер саме так і уявляв собі будинок, який міг би поставити колишній офіцер флоту. Якби зненацька дістав чотириста мільйонів.

Нижні поверхи були занурені в пітьму, лише де-не-де у вікнах на горішніх поверхах горіло світло. Каспер узявся за ручку дверей, вони були замкнуті. Вони обійшли будинок. З боку води були поставлені будівельні риштування, але вони доходили лише до третього поверху. Інших дверей не було, усі вікна були зачинені.

Каспер пішов на звук вітру в дротах. Заліз на риштування. На останній дошці стояв ящик, прикритий брезентом, він зняв брезент. Це була ПРП — підвісна робоча платформа для миття вікон, маленька відкрита кабіна, немов крісло на підйомнику, вона ковзала по фасаду на двох гумових коліщатках. На даху, мабуть, була автоматична лебідка. На платформі стояло відро, швабра з губкою і два шкребки. На приладовій дошці було чотири кнопки.