Петер Хьоґ - Тиша

Вони їхали по Ягтвай — вулиці, що розділяє центр Копенгагена і решту районів. Звернули на Тагенсвай, переїхали через Озера. Ніколи раніше місто так не звучало. У нього з’явився відзвук якогось фокусу. Звучання нагадувало про різдвяний вечір або про час, коли по телевізору показують вирішальний матч з футболу. Але звук був інтенсивніший. Набагато напруженіший. Люди прислухалися до блокованого району. У тривожному очікуванні нових поштовхів. Вони прислухалися всі разом. Це була, хоча й не хотілося цього визнавати, спільність людей, які чудово усвідомлюють, що їм, можливо, доведеться померти разом. Падре Піо якось сказав віруючим, що найкраще місце для молитви — літак, заскочений аварією. «Якщо всі ви цієї миті справді зосередитеся на молитві, — сказав він, — то неминуче здійсниться Божий промисел».

— Я зустрічав багато божевільних, — зауважив Франц Фібер. — Але, чорт забирай, ніколи…

Каспер зробив знак, машина звернула з Естервольґаде, проїхала повз Геологічний музей, уповзла вгору підйомом у п’ятнадцять відсотків і в’їхала в низькі відчинені ворота.

В одній зі скляних будок горіло світло. Край письмового столу сидів білявий принц Валіант.

— Зроби ласку, довези мене аж до кабінету, — сказав Каспер.

Франц похитав головою.

— У моєму стані, — пояснив Каспер, — краще не виходити на холод.

Молодик натиснув на акселератор. Машина торохнула скляні двері, пробила їх, немов паперовий екран, і спинилася, частково в’їхавши у приймальню.

Каспер насилу звівся з переднього сидіння. Сів на стілець перед письмовим столом. Чоловік, що сидів за столом, скам’янів.

Коли Каспер був маленький, багато професорів звучали якось незугарно, що змушувало оточуючих роззиратися, шукаючи чогось такого, чим можна було б закрити вуха, ну, скажімо, якогось килима на підлозі. У той час для академічної кар’єри потрібна була невротична, однобічна, інтелектуальна наднапруга. Каспер зустрічався з професорами з Максиміліанового оточення, коли вони опинялися серед прем’єрної публіки, — вони далеко не були цілісними натурами.

Час змінив їхнє звучання, людина по той бік письмового столу мала широкий спектр. І все-таки.

— Багато циркових артистів, — сказав Каспер, — бояться людей з вищою освітою. Я не належу до них. Мій улюблений персонаж commedia dell’arte — Доктор, знаєш його? «Все можна вилікувати знанням».

Світловолосий чоловік подивився скоса на розбиті вхідні двері, Каспер чув, як він підраховує, які його шанси втекти.

— Не раджу, — зауважив Каспер, — мені втрачати нічого.

Судячи із звучання, чоловік відмовився від своєї думки.

— Що ти повинен був зробити?

Той не відповідав.

— Ти повинен був пролити світло природних наук на демонстрацію. Що вони демонстрували?

Блондин подивився на машину. Франц Фібер і далі сидів за кермом. Вікна й двері були зачинені.

— Свідків немає, — сказав він.

— Бог чує все, — відповів Каспер. — Але Він не свідчитиме в Міському суді.

Професор облизав губи.

— Вони нічого не демонстрували. Дівчинка сказала тільки: «Більше поштовхів не буде». Було двадцять покупців. Іноземців, Це було перекладено англійською. От і все. Це забрало п’ять хвилин.

Каспер чув, що він говорить правду.

— Що ти маєш із цього?

— Наукову інформацію.

— А чи не можна трохи ближче до правди?

Професор опустив очі.

— Ти дуже талановитий, — вів далі Каспер. — Я це чую. До того ж ти приїжджав разом з цим Кінг Конгом, щоб купити мене. І все-таки ти нездатний на насильство. А я здатний. Подивись-но на мене. Я прийшов прямо з бойовища.

Професор підвів на нього очі.

— Університет — сумне місце, — сказав він. — Коли ти насправді хочеш чогось досягти, то це має бути поза університетом.

Коли людина перебуває в гармонії із самою собою, у її звучанні з’являється приємна твердість. Навіть якщо це гармонія з власною сумнівною моральністю.

— Що такого вміють діти?

— Ми сканували їх. У них незвичайні енцефалограми. От і все.

— Що може Синя Пані? Мати Марія.

Чоловікове звучання змінилося, стало схоже на знайоме Касперові по ринках — звук, що передує якійсь угоді.

Каспер заледве звівся на ноги. Перед професором лежала синя тека. Він постукав по ній кісточками пальців.

— Між вищими навчальними закладами існує вільний обмін інформацією, — промовив професор.

Тека ця була з поліції, Каспер упізнав обкладинку, яку бачив у кабінеті Асти Борелло.

— Чудово, — сказав Каспер.