Петер Хьоґ - Тиша

Він чув її звучання, чув, як вона реагує на нього. Вона проводжала його поглядом, і всередині неї виникав звук, схожий на звучання людини, яка стоїть біля рулетки і після «Rien ne va plus» [38] «Ставки зроблено» (фр.). прикидає свої шанси, чудово при цьому розуміючи, що, коли це рулетка, вони у будь-якому разі нижчі за п’ятдесят відсотків.

А може, все це була гра його уяви, морозяними місячними ночами світ має звичку легко перетворюватися на екран, на якому кожен з нас прокручує своє власне домашнє відео. Він підійшов до машини, він завжди сприймав свій автомобіль як нехай і віддалену, але все-таки цілком затишну частину своєї вітальні — з двома кріслами й диваном.

Та навіть коли він доїхав до Клампенборґа, і в машині стало тепло, і на дорогах з’явилися інші опівнічники, він як і раніше чув — від сидінь, від двигуна, кузова, від інших машин та будинків за вікном — абсолютно просту й водночас неймовірно складну тему з «Гольдберґ-варіацій». Таку, якою вона буває, коли ти вже дійшов у варіаціях до якоїсь крапки й починаєш розуміти, що тепер уже неможливо кинути, тепер Бах заволодів тобою, тепер ти змушений продовжувати, — і вже не має ніякого значення, куди це приведе.

Ресторан «Copenhagen Dolce Vita» містився в бельетажі будинку, вікна якого виходили на те місце, що колись називалося площею Конґенс Нюторв.

Каспер ніколи не сумнівався в тому, що духовні шукання і їжа якось пов’язані і що коли хочеш наблизитися до Царства Небесного, то, в принципі, існує два шляхи: можна або морити себе голодом, або віддаватися обжерливості.

Великі релігійні традиції довели до досконалості обидві ці крайності. Перші пустельники і пустельниці цілком могли виглядати так, ніби носили скелети поверх одягу, даоси радили: «Empty the mind and fill the belly» [39] «Спорожни серце, наповни шлунок» (англ.). , а багато хто з «нерухомих зірок» Тибету Дзогчена і Махамудри нагадував членів правління Клубу ненажер. Будда свого часу запропонував шлях до досягнення золотої середини між двома крайностями, ось її Каспер і шукав — сьогодні, як і багато разів раніше, у цьому самому місці — у Бобека Лайсемеєра, де їжа була схожа на цирк колишніх часів: суцільна натхненність, що часом шокує, щось середнє між найтоншою еквілібристикою і цілковитою безвідповідальністю.

А проте якась точка між серцем і solar plexus ніяк не давала йому відчути себе комфортно — і ніколи в цьому житті не дасть. Та точка, яка знає, що коли вже ти народився циганом, то в подібній обстановці — в оточенні золотого й білого, і дамаста, і доходів, які ні за яких обставин не можуть зменшитися навіть до мільйоні, — завжди відчуватимеш, що потрапив не туди.

Але він продовжував сюди повертатися. Позаяк так уже тут годували, а той, хто прагне до Божественного, мусить випробувати всі шляхи. І ще тому, що в шеф-поварі Каспер завжди чув самого себе: хлопця-пролетаря, який був народжений, щоб виступати на ярмарках, і який усе своє життя намагається зрозуміти, чому доля одягла його в білу форму і кухарський ковпак і зробила з нього улюбленця вищого світу, поставивши, немов первосвященика, перед вівтарем, присвяченим їжі.

Каспер подивився на воду за вікнами.

Двома годинами раніше, коли він прокинувся, навколо була непроглядна темрява. Він спустився з горища й підійшов до вагончика — всередині нікого не було. Хотів був відчинити двері, але виявилося, що ручку обмотано сталевим дротом, він тернув сірником — на дроті висіла пломба з написом «Копенгагенська поліція».

Він зламав пломбу. Увійшовши до вагончика, запалив ще один сірник. Вони прибрали за собою. Як при бальзамуванні трупа: зовні все в цілковитому порядку, а всередині вже нічого не лишилося. Його скрипка зникла, плаский сейф відчинено — папери вони забрали. «Клавірної книжечки» на полиці теж не було.

Але одягу його не чіпали. Він узяв костюм, черевики, рушник і туалетне приладдя. Одірвав невеликий шматочок картону від обкладинки «Фюнського дитинства» Карла Нільсена [40] Книга спогадів відомого данського композитора Карла Нільсена (1865–1931) «Моє дитинство на Фюні». . Погасив світло, вставив шматочок картону в двері на рівні коліна. Склав, як міг, дві половинки пломби.

У тому корпусі, де містилися душові кабіни, він прийняв душ і поголився спочатку електричною, а потім безпечною бритвою. На обличчі, яке він бачив у дзеркалі, були помітні сліди віку і того, що йому за все його життя довелося від п’яти до семи тисяч разів накладати повний грим.