Петер Хьоґ - Тиша

Він раптом страшенно розсердився на Всевишню. Люди навколо нього могли би бути щасливі. Він сам міг би бути щасливий. У Лайсемеєра вони всі могли б відчути себе самодержавними володарями. Або ще краще — богами, тому що, коли всі поїли й попили, немов на королівському прийомі, зникав сервіз, зникали лакеї, зникала вся ця феодальна ілюзія, і ти опинявся у вільній і безвідповідальній копенгагенській ночі.

Натомість ми маємо природні катастрофи. Насильство над дітьми. Викрадання. Самотність. Розлуку людей, що люблять одне одного.

Гнів піднімався в ньому. Важко злитися на Бога, коли знаєш, що немає ніякої можливості звернутися зі скаргою до наступної інстанції.

Він повернув стілець, намагаючись не бачити ні приміщення навколо себе, ні вулиці. Та легше йому від цього не стало. Над стійкою з неіржавіючої сталі, що відокремлювала кухню від ресторану, він помітив Лайсемеєра.

Коли Каспер покидав Данію востаннє, гадаючи, що це назавжди, він саме тут — так уже вийшло — залишив великий неоплачений рахунок. Він був певен, що борг цей уже давно списано. Адже Лайсемеєр уже не просто кухар, він доріс до білої сорочки з краваткою і директорського крісла. Тепер він, правда, стояв, згорбившись над конвекційною піччю, сильний і грубий, як сільський скотар. Усе одно що Елі Бенневайс [42] Елі Бенневайс (1911–1993) — директор найвідомішого данського цирку. , який теж так ніколи й не навчився сидіти у своєму кабінеті. А так і далі тинявся по стайнях.

Каспер почув якийсь знайомий звук, але сказати напевно, де раніше його чув, рін не міг. У дальньому кінці зали сиділи жінка і чоловік, жінка сиділа до нього спиною — він сфокусувався на ній. Це була аристократка з вулиці Странваєн. Але цього разу Господь Бог, Провидіння чи косметична промисловість подарували їй довге чорне волосся та елегантний костюм. Чоловік, що сидів навпроти неї, був років на десять молодший за неї і метра півтора у плечах. Звучання його було ніяковим, немов він не звик вечеряти в такому місці, де, щоб наїстися, потрібно витратити понад п’ятсот крон.

До Каспера наближалися дев’яностокілограмові кроки. Перед ним поставили два келихи для шампанського, один з них наповнили, він прислухався до поліфонії бульбашок — це був «Krug».

Він підвів очі на лисий, як коліно, череп і на закручені вгору, як у Гурджієва, вуса — це був Лайсемеєр.

— Я прийшов, щоб усе сплатити, — промовив Каспер.

Шеф-кухар опустив велику краплеподібну пляшку у відерце. Потім повернувся.

Каспер зупинив його одним рухом. Шеф-кухар збирався піти, але його ліва нога не могла зрушити з місця — будучи заблокована лівою ногою Каспера. Лайсемеєр почав падати. Щоб зупинити падіння, він ступив був правою, але тут завадила права нога Каспера.

Падіння могло виявитися вкрай болючим, але Каспер підвівся із стільця, підхопив його огрядне тіло і притягнув до себе.

— Ти сьогодні не працюєш. У тебе вихідний. Я питав, коли замовляв столик.

Вони були знайомі двадцять п’ять років, між ними завжди була взаємна повага, довіра і ввічливість. Тепер ввічливість раптом кудись пропала. У цьому й полягає одне із завдань клоуна — відкривати в людях у тому числі й темні сторони.

— Я мав бути на місці. Із сокирою для рубання м’яса. Аби переконатися в тому, що ти все заплатив.

— Я не називав свого імені.

Лайсемеєр вивільнився. Вони стояли впритул один до одного.

— Поліцейські, — сказав шеф-кухар тихо. — Вони чекають на вулиці. Тебе схоплять, коли ти вийдеш звідси. Вони тільки хочуть подивитися, з ким ти зустрічаєшся.

Каспер раптом пригадав, що у Гурджієва десь зустрічав запис про те, що він побував на Таємній вечері. В інкарнації Іуди.

— Отже, ти мене зрадив.

Перед Каспером на ретельно виголених щоках, немов попереджувальні вогні, спалахнули дві червоні плями. Лайсемеєр узявся за вилоги його піджака, руки його були завбільшки і завтовшки з американську піцу.

— Постійні відвідувачі дивляться, — зауважив Каспер. — І їм не подобається те, що вони бачать.

Лайсемеєр відпустив його.

— Вони й так усе знали. У них там ще хтось із Міністерства юстиції. У мене не було твого телефону. А ти б як повівся?

Каспер підбадьорливо посміхнувся тим, що сиділи за найближчими столиками. Люди знову поринули в атмосферу водевілю. Лайсемеєр пішов. Каспер подивився за вікна. Через гардероб і скляні двері. Вони могли бути де завгодно в натовпі. У якій-небудь автівці.

У приміщенні щось відбулося, у тому числі і в якихось глибинних шарах, страх на мить відступив. Він підвів очі: це була Стіне.