Петер Хьоґ - Тиша

— Великі мережі вар’єте в Іспанії, — продовжував він. — І на Лазуровому березі. Вони в цьому випадку поставлять вимоги про відшкодування збитків.

— На величезну суму, — погодилася вона.

— Мене занесуть до чорного списку, — сказав він.

— Майже в усьому світі.

Вони посміялись.

— І тоді я вирушаю сюди, — сказав він. — Припустімо, минув рік. Я вбив свою кар’єру.

— Це вбивство із співчуття. Вона все одно вже вмирає. Краща частина вашої натури сама шукає чогось глибшого.

— Отже, у мене немає більше майбутнього. Проти мене заведені справи в Данії і в Іспанії. І тут я приїжджаю сюди. І що тоді?

— Ви чекаєте. Ми самі прийдемо до вас. Або Клара-Марія. Вона захоплена вами. Я була разом з нею в цирку, коли вона вперше побачила вас. Ми насилу відвели її додому. Ви будете поруч. Коли будете потрібні. Ви виглядатимете як справжній банкрот. І вони зв’яжуться з вами. Можливо, ми знайдемо спосіб указати їм на вас.

— Ви поцілуєте мене поцілунком Іуди?

— Ми просто подивимося у вашому напрямі. Можливо, вони з’являться. А може, й ні. Головне, щоб ви були поблизу. Коли ми попросимо про допомогу.

— Про яку допомогу?

Вона похитала головою.

— Я ігуменя. Це те ж саме, що абатиса. Й іноді я стаю старицею, наставницею. Але все це! Це не моя єпархія. Проте сестри у вас вірять.

— А потім?

— Існує два варіанти. Ми діємо відповідно до плану. Клопотання. Прохання про помилування. Фінансова підтримка для сплати вашого штрафу з нашого карітативного фонду. Будуть використані всі можливості. Білоруський митрополит напише до данського Міністерства юстиції. Ви вибачаєтеся. Укладається угода. Ви проводите турне із запізненням. Ви знову на сцені.

— А другий варіант?

— Що всіх зусиль буде не досить. Ні вар’єте, ні гасієнда [37] Розмовна назва Міністерства фінансів та економіки Іспанії. , ні Податкове управління не хочуть укладати угоду. У результаті ви потрапите до Алаурін-ель-Ґранде на п’ять років.

Вона більше не посміхалася.

— А коли я там сидітиму, — поцікавився він, — як же я пояснюватиму собі довгими зимовими андалузькими ночами, заради чого все це?

— Заради тиші, — відповіла вона. — Усе це заради тиші.

Вона провела його до виходу, він був вдячний їй, сам би він не зміг знайти дорогу. Він втратив орієнтацію, зовнішню і внутрішню.

Вони перетнули величезну кухню, проминули буфетну. Свічки були замінені й дістали підкріплення від місяця.

— Тераса, — сказала вона. — Їдальня.

Вона прочинила двері, за ними виявився монастирський сад. Він звучав так, що навіть зараз, при восьмиградусному морозі, хотілося всістися на кам’яну лавку й нікуди не йти.

Сад оточували чотири будинки, четвертий був церквою, мініатюрною та акуратною, схожою швидше на дачний будиночок. У плані церква являла собою хрест, у центрі здіймалася, виблискуючи в місячному світлі, баня.

Він прислухався до пейзажу, все було пройняте трепетним піклуванням.

— Це частина тренування, — пояснила вона. — Намагаєшся привнести Божественне в повсякденність. Ось сад. Його треба підтримувати в порядку. Дехто молиться, навіть коли сидить в убиральні.

Він відчув, як наростає якесь сильне внутрішнє прагнення. Воно явно походило з його власного серця, але виявилося таким всеосяжним, що негайно поширилося і на весь навколишній світ. І перетворилося на дисонансний неспокій.

— Я шукав, — сказав він, — більшу частину свого життя — тишу. Всередині самого себе і серед людей. Я знаю, що вона існує. Я сам ніколи не був посвячений у це, але я знаю, що вона існує. У вас вона є. Ось ви стоїте там, ваш голос іде з тиші, я чую це. І дівчинка, Клара-Марія, вона також щось про це знає. Я хочу туди. Інакше я збожеволію.

Вона слухала його. Він відчував, як його коліна легенько стукаються одне об одне.

— Мабуть, це правда, — сказала вона. — Те, що ви збожеволієте. Якщо не потрапите туди.

Вона зачинила двері, вони пішли до виходу. Він на крок відстав од неї. Він був просто паралізований від гніву. Вона була християнка. І не сказала жодного милосердного слова. Не благословила його. Не поцілувала в щоку.

А проте він змушений був прислухатися до її тіла. Вона йшла так, як танцювала Катерина Гордєєва. Відчуваючи радість від руху, як дванадцятилітня дитина. Катерина Гордєєва брала участь у льодовому номері Державного цирку, в обидва його московських сезони. Але жінка, що йшла попереду нього, рухалася з якоюсь іншою легкістю. Неначе вона була не в самому тілі, а навколо нього. Він прислухався до рухів тіл усе своє життя й ніколи не чув нічого подібного.