Петер Хьоґ - Тиша

Вона почала рожевіти, ледь помітно, під колір стін.

— Не знаю, як ви увійшли сюди, — промовила вона. — Але тепер ідіть звідси.

Вийшовши з кабінету, він поставив хлопчика на підлогу й опустився перед ним на коліна.

— Ти можеш виманити її звідти? — спитав він. — І потримати тут якийсь час?

Хлопчик відчинив двері. Каспер стояв навколішки за дверима.

— Я хочу пісяти, — сказав хлопчик. — Тато пішов без мене. Я зараз упісяюсь.

Жінка не рухалася.

— Можна я попісяю в горщик з квітами?

Каспер почув, як він розстібає блискавку на штанцях. Жінка відсунула стілець.

— Я відведу тебе до вбиральні.

Вони зникли в кінці коридору. Каспер прослизнув усередину.

Книги, які вона зсунула, виявилися докладним атласом Копенгагена і якимсь довідником на кшталт адресної книги.

Позаду письмового столу стояли маленький сканер і ксерокс, вони були увімкнені. Він скопіював обидва розвороти, склав копії й засунув їх у кишеню. Десь у вбиральні спустили воду. Він вийшов у коридор і пішов назустріч жінці й дитині. Жінка була бліда. Він узяв хлопчика за руку й пішов до сходів.

— Я подзвоню, щоб вас провели до виходу, — сказала вона.

Двері до її кабінету зачинилися.

Каспер підморгнув хлопчикові. Приклав палець до уст. Виліз із черевиків і, пройшовши навшпиньки в шкарпетках по паркету-ялиночці, приклав вухо до її дверей.

Вона набирала якийсь номер телефону. У кожної цифри є своя висота тону, дуже тонкий слух зміг би розрізнити і номер, який вона вдбирала, і голос, який відповів їй на тому кінці дроту. Його слух був нездатний на це.

Але він почув її шепіт.

— Він був тут, — прошепотіла вона. — Щойно пішов.

Їй щось відповіли.

— Є в ньому щось опереткове, — казала вона далі. — Такий собі герой-коханець. Я його вигнала. Він забрався звідси геть.

Каспер навшпиньки повернувся до хлопчика. Надів черевики.

Охоронець зі скляної будки стояв у них за спиною. Каспер підняв хлопчика на руки. Скляні ворота відчинилися автоматично.

Вони були на волі, місто звучало краще, ніж раніше, — може, ми й справді завжди чуємо тільки наш власний настрій?

— Чому ти не пішов на тиху годину? — спитав Каспер.

— Я не можу лежати тихо, — відповів хлопчик.

— Чому не можеш?

— Не знаю. Вони намагаються зрозуміти чому. Можливо, я DAMP [33] Deficit in attention, motor control and perception — дефіцит уваги, моторного контролю і сприйняття (англ., мед.). . Або у мене вода в голові.

Деякі діти — ніякі і не діти зовсім, вони справжні старички. Каспер уперше почув це двадцять років тому. Деякі діти — якісь стародавні душі, покриті тонким лаком інфантильності. Цьому хлопчикові було, щонайменше, дванадцять століть, він звучав подібно до кращих творів Баха.

Каспер підняв його й поставив за огорожу.

— Ти був хороший, — сказав він. — Для п’ятилітнього. З водою в голові.

— Шестилітнього, — поправив хлопчик. — Мені вже шість. І хвалити дітей — це правильно. Але готівка теж не завадить.

Очі у нього були чорні, можливо, від життєвого досвіду. Не було жодного дня за останні двадцять років — за винятком, мабуть, тих трьох місяців із Стіне, — коли Касперові хоч би на хвилину не захотілося б усе кинути. Зняти з рахунку всі гроші. Поїхати на острови Фіджі. Приохотитися до опіуму. Виконати на музичній скриньці сонату для віолончелі й розчинитися на березі моря.

Ось такі очі, як ці, змушували його продовжувати. Вони завжди були поруч. Серед публіки, в ньому самому. Очі Стіне іноді теж бували такими.

Він попорпався в кишенях, грошей не було, тільки авторучка. Він простягнув її над хвірткою.

На приладовому щитку в машині він розклав дві ксерокопії. На карті було видно озеро Баґсверд, озеро Люнґбю, південна частина Фуресеен. На другій копії було понад сорок адрес, тільки одна з них належала до поштового відділення зображеного на карті району, і її було записано не повністю: «третя лінія, 2800 Люнґбю», — поряд був також номер телефону. Не було назви організації, вулиці чи номера будинку. Він подзвонив у довідкову з мобільного телефону, номер не було зареєстровано. Він перевірив за своєю власною картою Крака, поруч з назвами «Лінії 1–3» значилися координати, але назви у них не було. Спочатку він нічого не розгледів на карті, потім помітив три тонюсінькі смужки. Він відчинив дверцята машини й підняв книгу до сонячного світла. Після сорокалітнього ювілею притулок для старих і лупа з кожним днем стають усе ближчими й ближчими. Лінії 1–3 виявилися трьома паралельними стежками в лісовому районі між озерами Баґсверд і Фуресеен.