Петер Хьоґ - Тиша

З твоїми пориваннями. Тому іноді я заздрю тобі.

Вона обняла його.

Дотик не може допомогти, ми все одно ніколи не будемо разом.

Але все-таки…

Він припаркувався за будинком Біржі. Щойно він вийшов з автівки, місто оточило його звуковою стіною. Ніякої гармонії, ніяких концентричних хвиль, ніякого акустичного центра. Півтора мільйона чоловік — кожен зі своїм нескоординованим рефреном.

Він обігнув Крістіанс Брюґґе, перед будинком були зачинені скляні ворота з переговорним пристроєм. Йому здавалося, що, як він був маленький, завжди було легко потрапити до будь-якої людини і до будь-якої інстанції. А потім вільний вхід заборонили, і тепер усі ми стежимо один за одним. Або ж він щось не так запам’ятав. Після сорока ми всі намагаємося покрити позолотою свої спогади.

За воротами була засклена будка з охоронцем у штатському; як би йому хотілося, щоб у нього був напарник: завдання, що стояло перед ним, безперечно не годилося для сольного номера. Він пройшов уздовж каналу Фредеріксхольм, перетнув дворик Риксдагу [32] Так до 1953 р. називався данський парламент, нині Фолькетинґ. , пройшов повз власної автівки й повернув назад. Поряд з Військовим музеєм і скульптурою «Істедський лев» містився дитячий садок. За хвірткою стояв хлопчик років п’яти-шести.

— Ти куди йдеш? — спитав хлопчик.

— Йду зігріти замерзлого ангела.

У хлопчикових очах спалахнули кольорові вогники.

— А можна мені з тобою?

Діти звучать цікаво. Світ рідко позбавляє їх відвертості, поки їм не виповниться сім-вісім років. Каспер оглянув Крістіанс Брюґґе — на набережній не було нікогісінько.

— Дорослі шукатимуть тебе.

— Всі щойно пішли на тиху годину. Мене самого лишили тут.

Його власна система і хлопчикова система діткнулися. А проте. У виборі партнерів треба бути особливо обачним.

— А раптом я якийсь збоченець?

— Вони інші, — відповів хлопчик. — До мене якось чіплявся маніяк.

Каспер перехилився через огорожу й підняв хлопчика.

Він натиснув на ґудзик біля дверей, звідкись із-за безлічі шарів скла його попросили пред’явити посвідчення особи. Він зробив вигляд, що пристрій зламався, підняв хлопчика на руки й показав на нього — присутність дітей відкидає на дорослих легітимізуючий відсвіт. Двері задзижчали, і вони опинилися всередині. Каспер посадив хлопчика на стійку.

— Це син Андреа Фінк, — заявив він. — У нього висока температура. Ми в дитячому садку підозрюємо, що це мишачий тиф. Ми подзвонили Андреа й домовилися, що зараз же привеземо його.

Службовець за стійкою відсунув свій стілець назад — подалі від джерела зарази. Ситуація була невизначена, все могло обернутися як завгодно. За спиною в охоронця висів список співробітників, кабінет Андреа Фінк був на четвертому поверсі.

— Я хочу до мами, — запхикав хлопчик. — Мені жарко. Мені погано. Я зараз виблюю.

Охоронець потягнувся до телефонної трубки. Каспер похитав головою.

— У неї зараз важлива нарада. Їм краще не заважати. Вона попросила нас піднятися прямо до неї, вона до нас вийде.

Він постукав і зайшов, не чекаючи відповіді. Жінка, що сиділа за письмовим столом, була здивована, але спокійна. Приміщення ніяк не відповідало його уявленням про те, як має виглядати кабінет у розвідувальному управлінні, — воно було велике й привітне. На підлозі стояла пальма заввишки з людський зріст. Пофарбовані в білий колір стіни ледь помітно вилискували рожевим. На письмовому столі стояла фігурка Будди. Він посадовив хлопчика на стіл, поруч з фігуркою і телефоном. Коли він садовив хлопчика, його пальці намацали телефонний дріт і висмикнули його. Якщо охоронець із заскленої будки захоче зараз подзвонити, то йому ніхто не відповість.

— Мене звуть Каспер Кроне, — сказав він. — Це я вам телефонував, питав про Клару-Марію.

Жінка поклала дві розгорнуті книги одна на одну і зсунула їх. Обличчя її стало відчуженим. Температура в приміщенні впала — до тих значень, коли вже необхідні шапка й рукавички.

— Я зібрала про вас відомості, — сказала вона. — Ви не одружені. І у вас немає дітей.

Частина її свідомості не могла відірватися від розгорнутих книг. Йому важливо було заглянути туди. Він узяв хлопчика на руки. Погладив пальцем фігурку Будди.

— Одне з повчань Будди, — провадив він далі, — яке я дуже полюбляю, говорить нам, що всі живі істоти були матерями одне одного. У попередніх життях. І знову будуть. Я продовжив цю думку. Це має означати, що всі ми були коханцями і коханками одне одного. І знову будемо ними. І ми з вами також.