Петер Хьоґ - Тиша

Каспер спорудив собі з парусини ліжко. Загорнувся в ковдру.

Ченці вийшли на вулицю й сіли на лавку. Техніки тягнули дроти до ламп від електрощитка. Каспер поставив будильник на своєму наручному годиннику. Знайшов телефон. Аркуш з номером Стіне. Набрав його.

Вона відразу ж узяла слухавку. Навряд чи вона встигла поспати. Проте в голосі її не звучало і сліду втоми.

Він подивився вниз на вагончик. Вони запалили лампи. Світло просочувалося через віконниці — біле, сліпуче.

— Добре б зустрітись у тебе, — сказав він. — У мене тут ремонт.

— Краще якесь нейтральне місце. І щоб там були люди.

Він назвав їй адресу.

— Це не який-небудь модний заклад?

— Та ні, щось подібне до звичайного кафетерію.

— О восьмій, — сказала вона.

І повісила слухавку.

Каспер набрав номер, написаний на ваучері на таксі. За тридцять метрів од нього з вагончика вийшов Мерк, приклавши телефон до вуха.

— Розкажіть мені про Каїна, — попросив Каспер.

Мерк відповів не одразу.

— А що я матиму за це? — спитав він.

— Деяку інформацію про дівчинку.

У тиші Каспер чув, як той прикидає, які карти у кого на руках.

— Європол провів дослідження особливостей скоєних у Європі з 2006 року злочинів. Спостережено таку закономірність: міжнародна злочинність більше не ієрархічна. Вона організована в осередки, окрема одиниця не знає інших осередків. Але десь мають збиратися нитки. Каїн — це саме таке місце. А тепер — дівчинка?

— Вона приходила до мене три дні тому. У супроводі двох дорослих. Каже, що її викрали. Вони приїхали й поїхали вкраденим «вольво». З того часу я її не бачив.

З вікна Каспер побачив, як Мерк зробив знак одному з ченців. Каспер розумів, що зараз вони спробують визначити, звідки дзвонять. Він вимкнув телефон.

Він відкинувся на парусину. Було б надійніше сховатися в натовпі людей. Але на це не було сил. Йому необхідно поспати. Він заплющив очі. Проказав свою вечірню молитву. Слова її були «Herz und Mund und Tat und Leben» [27] «Устами, серцем, нашими справами, усім життям» (нім.) — кантата Й. С. Баха. , музика Баха, кантата BWV 147, Каспер віддавав перевагу їй над усіма іншими Мюльхаузенськими кантатами. Цією похилою поверхнею він зісковзнув у сон.

На самому початку сну сиділа Клара-Марія. Так, як вона сиділа, коли він удруге побачив її.

Це сталося однієї ночі — темної ночі душі. На вулиці Ріхсвай не було ні людей, ні автівок, за закритими фіранками спали безтурботні батьки й рум’яні дітлахи — його публіка, не підозрюючи про те, що Каспер Кроне плентається ось тут холодними вулицями, — своїм via dolorosa [28] «Шлях страждань», хресна дорога (лат.). , закоцюблий і без грошей на таксі, вперше за десять років програвши в покер.

Покер був грою Каспера, і так було завжди. У покері є глибина і складність, як у музиці Баха, за впевнено зробленої ставки ритмічний розіграш комбінації карт триває приблизно стільки ж, скільки одна з маленьких хоральних обробок. Бах міг би стати блискучим гравцем у покер, коли б не був такий заклопотаний. Півтори з гаком тисячі творів, багато з яких він невтомно переписував аж до смерті.

Касперові довелося грати в покер у всіх великих столицях, але справжній покер для нього міг бути тільки в районі Фредеріксберґ у Копенгагені, на вулиці Ріхсвай. Там, де швейцар був не солдатом Іноземного легіону і серійним убивцею, а колишнім боксером з кулаками завбільшки з цукровий буряк. І де всі один одного знали — немов у дачному кооперативі. І де панувала зосередженість, немов на репетиції Симфонічного оркестру Данського радіо — усі, як один, схилилися кожен над своїм нотним листком.

Але сьогодні вночі він програв, програв під кінець і свій «СААБ», він немов закам’янів, коли віддавав ключі від машини, йому не захотілося принижуватись і просити у борг на таксі. В автобусі і дорогою через ліс він розбирав нічну гру, але не знайшов ніяких помилок, незрозуміло, як таке могло трапитися.

Коли він перетнув Странваєн, то побачив, що у вагончику горить світло. Він наближався, обходячи вагончик по колу, світло мерехтіло, неначе всередині щось горіло. Він уже поліз був по свою трубу, коли впізнав звук, що з’явився в домі, в мі-бемоль мажорі, — щасливий, тріпотливий, самозабутній, як перша частина «Triosonate». Він лишив трубу на місці й відчинив двері.

Клара-Марія стояла спиною до дверей. Напевно, вона розпалювала дрова в грубі й раптом завмерла перед палаючим світом танцюючих вогників. Відсвіти маленьких язичків полум’я мерехтіли на її обличчі. Вона не обернулася.