Петер Хьоґ - Тиша

— П’ять хвилин. Бережи її.

Зберігаючи рівновагу і притримуючи милиці, він зняв куртку з емблемами таксі й простягнув її Касперові. Жовті попереджувальні вогні знову з’явилися в його очах.

— Подумай тільки, скільки знаменитих людей мистецтва загинули в автомобільних катастрофах. Ти ступаєш на проїжджу частину. До протилежного хідника всього десять метрів. Але ти можеш так і не дійти до нього.

Каспер обернувся.

— А я думав, ти шукаєш любов.

— Любов Бога, — пояснив молодик, не повертаючись. — Без окремої людини можна обійтися.

Каспер подивився услід спині, що віддалялася. Не надто приємно, коли великого артиста залишають без прощальної репліки.

— Пам’ятай про молитву! — гукнув він услід. — А то раптом одного чудового дня ще щось заклинить.

Він надягнув куртку і переступив поріг.

Він бачив сотні фотографій, і все-таки це видовище його вразило. Він різко спинився. Серце закололо. Так гарно і так страшно.

Море поглинуло Копенгаген. Не було більше каналів, не було хідників, доріг. Перед його ногами стелилася рівна поверхня води — від каналу Хольмен до ренесансних фасадів Странґаде.

На цій дзеркальній поверхні плавав будинок Біржі. Крістіансборґ. Церква Хольмен — немов стовбур величезного дуба.

Каспер стояв біля будинку Державного управління опіки та опікування. Перед ним тяглося те, що мовою фахівців, очевидно, називалося зоною зсуву: урвище метрів три завглибшки, що спадало до поверхні води. Схили були рівні. Але з уривками кабелю і шматками газових труб.

Виникла тут акустика була близька його серцю. Тиха поверхня води завжди чудово відбиває звуки. Простір, що був перед ним, був у сто разів повнозвучніший, ніж зала Віденської філармонії. І при цьому жодних автомобілів. Як у Венеції.

Весь район був освітлений прожекторами. Тепер він зрозумів, що це за поштовхи він відчував. То були звуки сотні гідравлічних дренажних насосів.

Їхній низький бас уривався високими ударами, різкими, як постріли. Навпроти Національного банку працювали кілька бригад в оранжевих захисних костюмах, які забивали з плавучої платформи шпунтову стіну пальовим молотом.

Важкий човен із склопластику, з низькими бортами, висадив на берег одну з оранжевих фігур, яка почала швидко здійматися схилом, немов язичок полум’я бензином. Каспер кинувся за нею.

Човняр з недовір’ям подивився на Каспера, коли той пробігав повз нього. Човнярове обличчя було кольору свіжозвареного буряка, посеред обличчя горіли два бірюзових ока. Каспер показав на свою формену куртку, чоловік кивнув.

Фігура випереджала його всього на хвилину, коли він дістався до мети — до вагончиків для робітників, що приліпилися біля схилу впритул до стіни будинку, — схоже, це було частиною того, що лишилося від Королівського театру. Сходи під ним не скрипнули. Двері були відчинені, він увійшов.

Атмосфера була наскрізь просочена вологою. Повітря було жарке, сире і густе, як у парильні. Звук хлюпітливої води поглинав звуки його кроків. Поглинув він і легке клацання дверей, що зачинилися за ним. Божественне має слабість до саун. У Гурджієва в «Ле Прієр» була парна лазня. У Валаамському монастирі — три сауни. При церкві Олександра Невського на Бредґаде — російська лазня. У шаманів — парна.

Крізь пару він побачив щось світле. У кінці коридору хтось зняв комбінезон.

Людина ступила крок назад. Це була жінка.

Не повертаючись, вона взяла рушник і зайшла в душову. Каспер повільно пішов за нею.

У приміщенні було шість душових кабінок. У кожній з них текла гаряча вода. Пара була така густа — аж дерло в горлі. Спочатку він не побачив її. Потім вона виступила на крок з душової кабіни. Вона намилювалася довгою, вигнутою дерев’яною щіткою. Методично. І поступово розчинялася в тонкому шарі піни. Тоді вона ступила крок назад у пару, розчинення було остаточним — вона повністю зникла.

Він не рухався. Кран закрутили. Вентиляційний отвір втягнув у себе всю пару. У приміщенні нікого не було.

Раптом він відчув ніжний доторк. Хтось іззаду обхопив рушником його кісточки. І різко смикнув на себе.

Він устиг виставити вперед руки. А все ж таки вдарився він дуже сильно. Йому заледве вдалося сісти.

— Ви переплутали вхід?

У руці в неї була важка вигнута щітка.

Раптом вона впізнала його. Вона відступила назад, ніби від удару. З її мокрого волосся на обличчя стікала вода, на якусь мить вона стала схожа на потопаючого. Та одразу ж опанувала себе.