Петер Хьоґ - Тиша

Касперові руки намацали кришку. П’ятнадцять кілограмів палісандрового дерева з латунною смужкою, гострою, як лезо старої хліборізки.

На роялі з’явилася пачка тисячокронових купюр.

— Що це за фонд?

— Правління хотіло 6 залишитися анонімним. Розпишіться, будь ласка, в отриманні.

На грошові купюри — освітлені лампою — ліг аркуш паперу. Без логотипу будь-якої установи. Каспер начепив окуляри. Він підняв аркуш, щоб, читаючи його, одночасно не спускати з ока обох чоловіків.

Це було клятвене запевнення. У тому, що Клара-Марія, коли він навчався з нею в квітні, була жива і здорова й ніяких тілесних ушкоджень він не помітив.

— А чи немає якоїсь адреси, — спитав він, — щоб я міг надіслати квитки на прем’єру?

Світлий похитав головою.

Касперові руки опустилися на клавіші. Добували з рояля хоральну обробку «Jesu bleibet meine Freude» [26] «Ісус — повсякчасна мені радість» (нім.). . Не можна не захоплюватися Бахом за його відчуття реальності. Адже він і виконував, і писав музику, не забуваючи при цьому, що йому й заробляти на життя треба цим заняттям. Свого роду вправа на баланс. Усі таланти напружені до крайньої межі. А глибоко в душі — точка безмежного спокою. Крапка, яка усвідомлює, що незалежно від того, що зараз відбувається, нам і завтра потрібно буде ситно поїсти.

А проте. Хорал струмував між його пальцями. Під цю музику не можна вчинити кривоприсягу. Тільки вимовляти освідчення в коханні.

— Я захоплююся нумерологією, — сказав він. — Нумерологією чисел. Я ніколи не підписуюся на документах з непарними датами.

Світла людина посміхнулася.

— Можливо, не вистачає п’ятнадцяти тисяч? — поцікавився чоловік.

— Можливо, і так.

Ще одна пачка купюр лягла на рояль.

— Не допомогло, — констатував Каспер.

Посмішка людини згасла. Чоловік із слуховим апаратом підвівся.

Стоячи нерухомо і працюючи тільки пальцями, Каспер зняв із завіс кришку клавіатури. Прихилив її до пюпітра.

— Ви все одно можете залишити їх собі, — сказав світлий.

Вони попрямували до виходу. Прилаштувавши кришку на клавішах, Каспер пішов за ними.

Виявилося, що вони зайшли через ворота, що виходять на залізницю: ланцюговий замок був зрізаний кусачками і валявся в траві. На вулиці стояв «ВМW». Плаский, довгий, благородного синього кольору. Того кольору, якого тільки-но почало набувати небо.

Каспер притримав дверцята машини. Вони забралися всередину. Людина із слуховим апаратом не зводила з нього очей.

— Що це він так на мене витріщився? — здивувався Каспер.

— Ви відома людина — на цьому Ернст розуміється. І гарний хлопець. Якому ніхто досі не заподіював шкоди.

Дверцята зачинилися. Скло опустилося.

— А купуємо ми ось що, — сказала світла людина. — Кінець дзвінкам. До школи і в інші місця теж.

Арлекін може стерпіти нескінченну низку принижень. Той, у кого немає гордості, невразливий. Арлекін — це ідеал. Але поки що недосяжний.

— Я подумую, а чи не купити мені частину «Смерф-шоу» Джоні Раймера, — сказав Каспер. — На цю премію. Тоді мені знадобиться матеріал для набивання ляльок. Смерфів. А ви б чудово підійшли — просто могли б виходити на сцену. Обов’язково дайте знати. Коли залишитеся без роботи.

Скло піднялося, машина рушила. Каспер уклонився й віддав честь.

Це було найменше, що він міг зробити. Бах теж учинив би так само. За сорок тисяч.

Коли він ішов назад, ноги його тремтіли. Він узявся за ручку дверей, коли почув іншу машину — пікап «форд-ґранада».

Він увійшов, вимкнув музику, взяв гроші, погасив світло, замкнув двері.

Часу добігти до вагончика не було, він кинувся до стайні, схопив там постільні речі, заліз по приставній драбині на горище і завмер. Драбину він затягнув нагору, люк зачинив.

Горище тягнулося по всій довжині будинку. За винятком невеликого проходу вздовж схилу даху, воно від однієї похилої стіни до другої було забите рулонами прогумованої парусини, яка разом із сталевим і дерев’яним каркасами могла перетворитися на два намети середнього розміру. Прямо над підлогою в нижній частині фронтону було кілька віконець, через них він міг спостерігати за своїм вагончиком.

Унизу він побачив шістьох людей плюс Даффі, всі в штатському. Мерк, два ченці з відділу, що займається іноземцями, і три техніки з товстими чорними дипломатами. Один з них ніс чотири стійки з фотолампами.

Вони постукали, хоча й знали, що вдома його немає. Каспер бачив і чув, як голосно протестує Даффі. На сторожі було пальто, якого Каспер раніше ніколи не бачив, з верблюжої шерсті — пальто ексгібіціоніста або директора рекламної агенції. Вони відчинили двері спеціальним пристроєм, Даффі, мабуть, відмовився видати їм ключа, він протиснувся у вагончик слідом за техніками, за хвилину його вивели.