Петер Хьоґ - Тиша

Сестра Глорія опустила платформу для інвалідного крісла, закотила Каспера у фургон, підняла платформу, штовхнула крісло вперед і закріпила його. За кермом сидів Франц Фібер.

Рулонні гаражні ворота були, мабуть, обладнані датчиком або дистанційним керуванням — вони піднялися самі собою. На вулиці стіною стояла ніч. Ворота в огорожі відчинилися, у світлі фар промайнули клапті туману.

— У нас є три години, — сказала африканка. — Потім хтось почне дивуватися.

— Ти колись говорив, що у тебе є водій, — сказав Каспер, — який має катера.

Не відриваючи очей від дороги, Франц Фібер написав щось у маленькому блокноті, прикріпленому під іконою. Вирвав і простягнув аркушик назад Касперові.

Каспер спробував набрати номер, але не зміг — тремтіли руки, він показав на номер, африканка набрала його. Йому довелося зсунути пов’язку з вуха, щоб можна було говорити по телефону. Минула ціла вічність, поки він нарешті почув голос у слухавці. Голос якоїсь важкотілої людини.

— Це старший брат Франца Фібера, — сказав Каспер, — Франц каже, що у вас є катер, яким можна було б скористатися через п’ятнадцять хвилин.

У слухавці пролунало якесь булькання.

— Зверніться до лікаря! Ви знаєте, котра година?

У своїх вчинках люди керуються не тим, чого чекають від майбутнього. Ми швидше прагнемо піти від того, що лишилося позаду нас. У голосі цієї людини звучали спогади про всі минулі обмани й самотність. Від цих спогадів вона намагалася захистити себе за допомогою речей, відчутних на дотик. Слова ці вимовило м’ясисте тіло, що було в будинку значних розмірів.

— Дуже шкода, — зауважив Каспер. — А я гадав, що ви цінуєте свою роботу. І при цьому не проти заробити десять тисяч.

Вони в’їхали на Біспебуен. Телефон мовчав. Можливо, всі його припущення — просто гра уяви. І людина зараз покладе слухавку.

— Готівкою?

Каспер дістав з кишені халата гроші фонду й підняв їх до світла ліхтарів. Він налічив двадцять купюр. Із зображенням Нільса Бора. В одного з творців квантової механіки були великі мішки під очима. Напевно, це було нелегко. Мати серце і розум святого — а проте виявитися причетним до створення найстрашнішої бомби.

— Майже новими п’ятсоткроновими купюрами, — пояснив він.

Він почув, як запалили лампу, застогнало ліжко, хтось важкий забурмотів. Жінка або ротвейлер.

— Порт уночі закритий, — сказав чоловік.

— Ви хочете сказати, що можна переконати справжнього моряка в тому, що із заходом сонця Ересунн закривається?

Вони їхали Річковим бульваром.

— Мол Кальвебод, — сказав голос. — Навскоси від Шлюзової гавані. За півгодини.

Вони звернули біля Центрального вокзалу і Поштового терміналу. Проїхали на південь уздовж гавані. Минули новий «Рибний ринок». Коли Каспер був маленький, тут були вугільні склади, судна, що слугували будинками, і заводи. Тепер тут вибудували торгові центри і нічні клуби.

Вони проїхали теплоелектростанцію імені Ерстеда, причал Бельведер — він не бував тут років десять. У його дитинстві тут стояли двісті п’ятдесят катерів, а поряд були крихітні садові ділянки, на яких люди жили цілий рік. Тепер весь простір займали бізнес-центри і порнокіностудїї. Бувало, що невеликі цирки зупинялися тут на зиму, він пам’ятав кілька таких зимівель у Південній гавані. У ті часи місто закінчувалося тут, а на південний схід від Шелландсбро починалася справжня тундра. Зараз тут розкинулися поля для гольфа, виріс футбольний стадіон, з’явилися бензоколонки. Три будинки поблизу від залізниці, які він пам’ятав на ті часи, були тепер під охороною держави й обнесені огорожею. Що тут скажеш? За півпокоління ми зробили крок із джунглів прямо в зоопарк.

— У моєму дитинстві, — зауважив він, — це були задвірки міста. Тепер тут справжнісінький фасад. Не розумію.

Завжди приємно, коли є публіка. Але він говорив сам із собою. І не чекав відповіді.

— Задвірки лишились цілісінькі, — відгукнулася африканка. — І меншими вони не стали. Швидше навіть більшими. Їх просто трохи підфарбували.

Він відчув якусь безпричинну злість.

— Цікаво, — поцікавився він, — звідки у малолітньої черниці, що виросла в африканському буші, така обізнаність про темні сторони міста?

Вона хитнулася вперед, відіпхнула ногою Францову ногу і вдарила по гальмах. Каспер мало не вилетів з крісла через лобове скло. Фібер зблід, як привид.

Вона зняла через голову медальйон і простягла його назад. Увімкнула в салоні світло. Каспер побачив фотографію, на якій були зображені двоє дітей і чоловік — на зеленому лужку. Діти були шкіра та кості, але посміхалися на весь рот білозубими посмішками. У чоловіка була лагідна усмішка і погляд, який врівноважував цю лагідність.