Петер Хьоґ - Тиша

Каспер знав, що він зараз почує. Але хіба справжній артист може відняти у партнера по манежу радість від кульки, що лопнула?

— Усім цим дванадцяти в «Кононі» платять — або до недавнього часу платили — зарплату.

— Каїн, — сказав Каспер. — Його минуле у флоті, знання данських територіальних вод. Він цілком міг би мати у своєму розпорядженні дані про повені.

— І про те, що слід зробити в разі катастрофи.

— Дати, — спитав Каспер, — коли були засновані компанії?

Він почув, як шелестить папір.

— Вони засновані між другим і двадцять четвертим вересня.

Вони замовкли. Запала тиша, і Каспер почув, який шокований батько, шок виник в одній точці, в епіцентрі, немов звук, що зазвучав у ментальній частині свідомості, звідки він поширився в різні боки.

— Боже, — вимовив Максиміліан. — Отже, вони знали, що станеться.

Каспер прокинувся від співу сирен — «Польоту валькірій» [72] З опери Р. Ваґнера «Валькірія». , що звучав у якійсь церковній тональності. У цілковитій темряві він не розумів, де перебуває. Можливо, вже у Пеклі? Він заворочався й упав з ліжка, перекинувши нічний столик. Навколишній світ знову виник навколо нього, і виявилося, що він лежить на підлозі, заплутавшись у проводах.

Хор був приблизно за дев’яносто метрів від нього, звук проникав крізь декілька метрів цегляного мурування, у хорі було від двадцяти до тридцяти жінок, співали вони так, ніби зібралися на Брокен. Годинник виявився поблизу. Була третя година ночі.

Він вивільнився від електродів. Ухопився за ліжко. Йому вдалося звестися на ноги. Вперше за два тижні він стояв.

Він дошкутильгав до раковини. Запалив над нею світло. Його електробритва лежала на поличці. Разом з піною для гоління й небезпечною бритвою. І шкіряним ремінцем для її гостріння. Усе це було розкладене дбайливо і зі знанням справи. Якби це зробила мати, можна було б порадіти. Але його матері вже двадцять дев’ять років як не було на світі, їй так і не довелося побачити, як він голиться.

Він поголився — повільно й ретельно.

Потім поглянув на себе у дзеркалі. Кожен чоловік, коли голиться, хоче, щоб поряд опинилася яка-небудь жінка, котра змогла б оцінити результат. На нього під час гоління вже десять років як не дивилася жодна жінка. Стіне була останньою. Відтоді глядачками виявлялися лише костюмерки.

І ось зараз хтось опинився поряд.

Це була Синя Пані. Вона стояла, прихилившись до дверей. Він і не помітив, як вона увійшла. Його погляд ковзнув до її ніг. Вони не були схожі на безшумні лапи звіра. Босі ноги в сандалях. На нігтях — лак. Світлий. Блискучий. Спів залунав голосніше.

— Час [73] Церковна служба в Православній церкві. , — пояснила вона. — Заутреня. З третьої до четвертої.

Він змив останню піну холодною водою.

— Два питання, — сказав він. — Чи не можете ви перевірити, чи досить акуратно вийшло, щоб пропустили до Раю?

Її руки були прохолодні, пахли чимось схожим на сандалове дерево.

— Цілком. А друге питання?

— Чому вони тут? Оці жінки. Для чого це? Та ще в цей демонічний час доби. Якісь грецькі мантри. Шерсть на голе тіло. Потворні зображення блідих молодих людей на хресті. Цілковитий послух. Що це дає?

Вона зробила крок уперед, зачинила за собою двері й лише після цього відповіла.

— Любов, — сказала вона.

Вона підсунула до нього інвалідне крісло, він сів у нього. Вона сіла навпроти. Вони сиділи і слухали спів. Жоден звичайний слух не зміг би почути його на такій відстані. Але він знав, що вона могла.

— З часом ви все зрозумієте, — сказала вона. — І чому вона зникла, і чому в неї опинився той лист.

Він не розумів, звідки вона могла це знати. Але він вірив їй. Уся річ була в тоні. Він чув голос експерта. Світ повний людей, які дозволяють собі висловлюватися про те, про що не мають найменшого уявлення. З нею все було інакше. Він відзначив, що відчуває довіру і що він цілком розслабився. Так, що у нього навіть почало тягнути шви.

— З тобою жорстоко поводилися, — сказала вона. — У ті останні сорок вісім годин. Поки ми не забрали тебе.

Він відчував, що наближається великий вихід на сцену. За тридцять років він навчився передбачати великі виходи. Але цього разу не буде завіси. Не буде музики, не буде світла. Не буде публіки. Не буде вистави. Щось насувалося на нього — з відсутньої тут оркестрової ями. Це був страх.

— Вони зістарили мене, — відповів він. — Ці дві доби. Вони зробили мене старішим років на п’ятнадцять.