Петер Хьоґ - Тиша

Він чув легкість, з якою вона орієнтується в іноземній мові.

— Тут є опис попереджень, які в разі надзвичайного стану посилають через Раду безпеки морського порту. Завдання лоцманської служби. Повноваження офіцерів військово-морського флоту, розширення їхніх повноважень на морі. Перелік завдань, визначених для суден, які тут називають катерами MHV 951 морської цивільної оборони. Відповідальність за навігацію Судноплавного управління в разі направлення всього потоку суден з Ересунна у Великий Бельт. Опис процедури переведення ключових осіб в оперативне підпорядкування військово-морського флоту в Орхусі. Розподіл транспортних потоків у Великому Бельті. Пропускні можливості данських проток у разі закриття Ересунна. І так далі — ще п’ятнадцять сторінок.

— Що це таке? — спитав він.

— Меморандум, — відповіла вона. — Написаний десять років тому. Каїном. Для Міжнародної морської організації. Це щось на кшталт аналізу можливих наслідків природної катастрофи або терористичного акту, в результаті яких протока Ересунн може стати несудноплавною.

Він прислухався до неї.

— Це, мабуть, конфіденційно, — промовив він. — Ви не могли знайти це в мережі.

Вона встала.

— Ви отримали це від Мерка, — заявив він. — Він, мабуть, попросив вас показати це мені. Інакше я б ніколи цього не побачив. Мені ніхто ніколи нічого не розповідає.

Вона спинилася у дверях.

— У нього була прекрасна інтуїція, — констатував Каспер. — У Каїна. Якщо він напав на цей слід уже десять років тому. Може, він ясновидець. Може, я тут взагалі єдиний, хто зачинений у звичайній дійсності.

Вона вийшла з кімнати.

Він відчув на щоці пестливий дотик сонця. Розплющив очі. Його ліжко вивезли надвір. Він напівсидів, напівлежав обличчям до водойми. Вода зникала десь за рододендронами. Цю рослину любила його мати. За її витривалість і родючість. Інші чоловіки приносили своїм жінкам букети квітів. Максиміліан якось прийшов додому з кубічним метром Azalea diabolica, у рослини прокльовувалися листочки, і вона протиприродно — посеред січня — вкрилася цвітом.

Хтось сидів поруч із ним, це була Синя Пані.

— Ми запозичили ідею з монастирських садів в Александрії, — сказала вона. — Принцип — в англійському перекладі з коптської — полягає в тому, що треба hide and reveal [70] Закривати і відкривати (англ.). . Ти весь час відчуваєш воду, джерело. Але ніколи його не бачиш. Такий ось божественний стриптиз. Припускається, що це спонукає віруючих відчайдушно прагнути до Бога.

— Клара-Марія? — спитав він.

Звучання її затемнилося, і навколишній світ змінився. Так ніби на сонце раптом наповзла хмара.

— Був дзвінок по телефону. Ми чули її голос. І голос якогось чоловіка. Нам сказали, що вона скоро повернеться.

— Є запис? Дайте мені його прослухати.

Вона нічого не відповіла.

— Коли мене привезли, — продовжував він, — і поки мною займалися. Я вже майже попрощався зі світом. Я відчував, що ви були поруч зі мною. Я йшов. Кудись beyond [71] По той бік (англ.). . Це так і було?

— Деякі з великих жінок церкви, — відповіла вона, — говорили, що святі люди — тобто не такі дрібні керівники, як ми, а люди, які здійснили промисел Божий, — можуть виступати у трьох різних лицях, трьох різних іпостасях Спасителя. Звуковий бік. Фізична форма. І любов.

— Я виховувався поза церквою, — сказав він. — Мене не хрестили, і я не проходив обряд конфірмації. Я не знаю, як слід розмовляти з ігуменею. Та коли б мене спитали, я б сказав, що ви уникаєте відповіді.

Вони слухали плюскіт прихованої від них води. Він не знав, чи можна покладатися на Синю Пані. Як правило, на людей покладатися не можна. Як правило, цього і не потрібно. Цього разу це мало вирішальне значення.

— Коли я був маленький, — продовжував він, — мама якось узяла мене з собою до церкви Олександра Невського на Бредґаде. Вона там розмовляла з жінкою, яка, очевидно, була вашою попередницею. Жінкою, з якою вона, мабуть, познайомилася тут, коли була ще дитиною.

— Це, мабуть, була мати Рабія.

— Багато років по тому я написав їй листа. Я дуже хворів у дитинстві. Якийсь період я нічого не бачив і був частково паралізований. За цей час мій слух змінився. Мені нікому було розповісти про те, як я навчився чути. Тому я і написав їй. Через тринадцять років я знову побачив свого листа. У жінки, яка мене залишила.

— Лист, мабуть, зберігся в архіві. Там вона його, очевидно, й отримала. Це погано?

Він не міг повернути голову. Але відчував, що вона дивиться на нього.