Петер Хьоґ - Тиша

— Причиною всього була грубість? — спитала вона.

— Я був загнаний у глухий кут.

— Жінкам рідко подобається грубість.

— Жінки використовують мене. Так мені тоді здавалося. Саме цього я і злякався. Коли побачив листа. Жінкам щось потрібно. Мої гроші. Слава. Моя енергія.

— Можливо, — зауважила вона, — їм просто хочеться бути ближче до твоєї скромності.

Йому вдалося повернути голову в її бік. Незважаючи на біль. І електроди.

Її там не було. На стільці, де вона сиділа, лежав бездротовий телефон.

Він дізнався номер Державної лікарні в довідковому. Максиміліан узяв слухавку.

— Ти в Іспанії?

У голосі не було сили — схоже, від його тіла залишилося вже зовсім небагато.

— Я нікуди не поїхав. Лежу в лікарні. За підробленою медичною довідкою. Свіженький, як огірочок.

Він чув, як батько вслухується в його брехню. Неспокій батьків за дітей ніколи не минає.

— Тобі потрібна була інформація, — сказав Максиміліан. — Так от, центром Копенгагена володіють пенсійні фонди, житлові інвестиційні компанії і приватні особи. У пенсійних фондах поки що все спокійно, це Пенсійний фонд інженерів, Фонд додаткового пенсійного страхування, Фонд медичних працівників, пенсійні фонди юристів та економістів. Усі їхні інвестиції довгострокові, вони володіють величезним капіталом. Найпомітніші будинки нас не цікавлять, наприклад, штаб-квартири банків, страхові доміцилії і так далі — їх поки що не продають. Найбільші з житлових інвестиційних компаній — акціонерне товариство «Норден», компанії «Ґутенберґхус», «Єудан», житлове акціонерне товариство «Данбо». Разом з пенсійними фондами вони змусили державу скуповувати нерухомість. Так буває, коли, наприклад, прориваються дамби і повені знижують вартість сільськогосподарських земель. Держава втрутилася і викупила нерухомість — припускають, що йдеться про п’ять-десять відсотків будинків у районах Сіті і Фредерікстаден, ціну ніхто не називав, але, очевидно, була проведена державна оцінка. Національний банк розщедрився, і Міністерство юстиції обкрутило справу. Тепер повернімося до приватних осіб. Власників орендованих квартир і власників квартир. Я зібрав відомості. Кажуть, що продажів було багато й було відчуття паніки, цього можна було сподіватись. Але ніхто не бив тривогу, ніхто не помітив, щоб якийсь один покупець уклав кілька угод. Тоді я звернувся до відділу будівництва Копенгагенського муніципалітету, щоб дізнатися, чи не надсилали до них запит відразу по кількох об’єктах. Річ у тім, що, перш ніж призначати ціну на ділянку землі в Сіті, необхідно оцінити ступінь забудови, стан ґрунту і можливе забруднення — навіть у такій, як зараз, ситуації. Запитів до відділу будівництва надходило багато, але всі від різних осіб. Отож продовжую розслідування. Звідси — із смертного ложа. Усі угоди фіксуються в Бюро реєстрації прав власності. Твій старий батько, звичайно ж, безпосередньо підключений до реєстру у відділі реєстрації прав власності на Хестемеллестреде. Виявилося, що двадцять сім данських та іноземних компаній скуповували землю з вересня минулого року. Ані в жодному випадку не вказано ціну. Але йдеться про мільярди. Можливо, про п’ятдесят. Можливо, про сотню. Ціна визначалася за рівнем цін до катастрофи. У районі Строєт ціна складала двадцять п’ять тисяч за квадратний метр. Тепер — найцікавіше. Про іноземні компанії я до цього моменту нічого не взнавав. І ось я дзвоню до Комітету з реєстрації промислових підприємств і компаній. У Данії не реєструються власники компаній. Але в компанії мають бути директор і правління. Ці імена я записую. А також дату створення компанії. Тепер увага. Двадцять чотири компанії засновані у вересні минулого року. І в усіх правліннях і на всіх директорських посадах — одні й ті самі дванадцять чоловік.

Касперове серце застукало швидше. Прискорений пульс послав хвилю болю через весь череп.

— Хіба вони не платять податок з прибутку? — спитав він.

— Вони взагалі не заявлятимуть про доходи. У Данії ти зобов’язаний платити податки з доходів від продажу власності. Але не з продажу компаній. Наші двадцять чотири компанії купили власності, напевно, на два мільярди. Але буде продана не ця власність. Будуть продані компанії. За шістдесят або сотню мільярдів. Вони повинні уникнути тільки одного. Щоб можна було довести факт укладення цих угод до моменту купівлі компаній.

Каспер спробував вдуматися.

— І це ще не все, — продовжував Максиміліан. — У мене як і раніше є — хоча ти навряд чи зможеш у це повірити — друзі й подруги. Одна з моїх подруг працює в контрольному відділі Копенгагенської фондової біржі. Я назвав їй ці дванадцять імен. Не пояснивши, звідки я їх узяв. Запитав її, чи знає вона їх, чи може вона надати що-небудь, що зв’язує цих дванадцять чоловік.