Марина Соколян - Кодло

— З ким же? — поцікавилась я.

— А, деталі, — відмахнулася Дафна.

Виявилося, що бракує Влада, Бажана, Мігеля і Ханни. Останні двоє, мабуть застидалися, Влад, схоже, просто не побажав скласти нам компанію, а Бажан щиро запевнив, що серцем він з нами, лише дуже вже хоче спати, так бідолашний замучився трудами академічними. Ну й нехай.

— Емм-м, люди… — урочисто розпочав засідання Еван, хилитаючи ногою, — я з вашого дозволу буду типу модератор. Нам треба сьогодні розробити страшний стратегічний план введення в оману наших конкурентів…

— Конкурентів? — подав голос Едгар, — А з чого ти взяв, що вони нам конкуренти?

— Ви що, декана погано слухали? — роздратовано мовив Боян, — Буде відсіювання, напевне, за успішністю. А тим, хто залишиться, роботу запропонують в усяких… гм, органах.

— А точно? Зуб даєш?

— Ой, відчепися. Не віриш, не треба.

— Колеги! — втрутився типу модератор, — давайте потім. Зараз би нам придумати концепцію. Позакрученіше. А тоді — хоч в органи, хоч… кому куди треба. Ну, ви як?

— Ми ж для цього і прийшли! — повідомила Анна, привставши з надр крісла, — Давайте вже щось придумувати.

— А, ну починай тоді, — дозволив Еван.

— А чого я перша?

— Отак завжди, як до справи!

— Ірма, — звернувся до мене Боян, — ти щось казала про фольклорний трилер?

— Ну, казала… Це я так, згадала одну казочку з назгулами. А насправді в мене була інша ідея: що, якщо наші викладачі — маніяки-збоченці? А ми їм потрібні для різних моральних наруг і експериментів?

— Не повірять! — виніс вердикт Едгар, — Треба, щоб схоже на правду було.

— А чого ж, — підтримав мене Еван, — якщо правильно представити… Ну, давайте ще ідеї!

— А що, коли і справді якась нечиста сила… — стояв на своєму Боян.

— Чуєш, що я кажу? НЕ ПОВІРЯТЬ!

— А може, — зголосилася Дафна, — представити все це, як розважальний проект, reality-show? Ну, на зразок "Big Brother". Знімають нас на камери, а потім транслюють на весь світ.

— Ну, — засумнівався Едгар, — а як же закони? Нас же повинні були б попередити, якщо так.

— А чого зайве вигадувати? — тихо мовила Ангела, — Декан Фелоні вже прозоро натякнув, що вони тут — таємне товариство. Масони — не масони. Одна біда. Можна придумати.

— Орден Копченого Оселедця, — розсміявся Боян.

— Ну чого ж зразу так? — зацікавилась я, — А може, Академічне Товариство Прихованих Садистів?

— Орден Труни і Канделябрів! — запропонувала Дафна.

— Стоп-стоп-стоп! — зупинив нашу міфотворчість Еван, — я цілком розумію ваші почуття. Але давайте зупинимось на чомусь. А можна, в принципі, і поєднати деякі ідеї. Так, а хто б в нас взявся вести протокол? Ганс?

— А? — той, схоже, вже куняв, пригрівшись коло машини з чаєм, — Що? Добре-добре, я буду записувати. Дайте ручку лише.

— Отже так… — задумався модератор, — колись давно…

— Столітті так собі у шістнадцятому…

— Від Університету відділилась Школа, яку відтоді почали називати прихованим факультетом…

— Так от, в цій Школі…

Чого ви очікуєте від свого навчання в Human Science School?

Едгар Вигода

Сподіваюсь знайти для себе дисципліну, котра стане моїм покликанням. Моїм попереднім викладачам з психології, нажаль, так і не вдалося мене ні в чому переконати — через свою некомпетентність або брак зацікавленості в предметі. Хотілося б з’ясувати, чи існує пояснення, яке мене вдовольнить.

Боян Ладожко

Я нічого не чекаю від Школи. Мені подобаються несподіванки і нові повороти сюжету, подобається працювати "в полі", швидко пристосовуватись до нових умов і обставин. Однім словом, я нічого не загадую, сподіваючись привезти додому нові враження.

Зранку — що не дивно — встати було тяжче звичайного. Я повернулася до свого легітимного ліжка вже десь по другій, не знаю, що, Тоні подумав, я таке робила в душі. А, втім, він, зі своєю доброчесністю, мусив би знати про різні способи сублімації…

Довелося мені снідати подвійною кавою — дуже вже не хотілось мені заснути на лекції пана Ольберта. Цей шановний професор викликав в мене неоднозначні почуття; коли він говорив, здавалось, він дивиться кудись повз аудиторію. Цинічний Едгар назвав цей погляд містичною косоокістю. Не знаю, мені цей високий дядько з борідкою-еспаньйолкою чомусь нагадував священика. І, крім того, подобався мені його загадковий дискурс — плюралістичні реальності, біфуркація історії, змішання означуваного і означення, єдність факту і фікції… Мабуть, помер в мені якийсь дрімучий філософ, і оце дух його неукоськаний не дає мені спокою.