Марина Соколян - Химерне місто Дрободан

Чарівна Харлотта сумно зітхнула.

— Тож мені доводиться підтримувати існування цього клубу, грати замість Левка в Вар’ята, замість Маріка організовувати пиятики, а крім того у мене ж і свої обов’язки є…

— А де саме тепер Марік? — зацікавився я долею друга дитинства.

— Він тепер у нас керівник підрозділу Днів Народжень Посадових Осіб у Департаменті Урочистих Подій управління Марнотратства і Стягнень. Мені знадобилося кілька днів аби це вивчити, зате тепер можу вишукано відсилати геть усі інстанції, що цікавитимуться нашою діяльністю.

Протягом всього перебігу нашого знайомства з Харлоттою, скромного обіду та жвавої бесіди, Ешлі сиділа із відстороненим поглядом, занурена у свої проблеми. Слід подбати про основну причину нашого перебування у цьому милому клубі, згадав я.

— Люба пані Харлотта, у мене до вас прохання, з яким я власне хотів звернутися до Левка… Але, як я зрозумів він тепер недосяжний для нас, то можливо ви зможете допомогти. Ось ця чарівна леді, особистість творча і обдарована, — я вказав кивком на Ешлі, — потребує реабілітації у місці зі здоровим моральним кліматом. А то співробітники у нещасної — зразки доброчесності, і робоча атмосфера надто вже тисне нещасній дівчині на психіку. Бачте, як змарніла?

При цьому моєму пасажі Ешлі різко підкинулася і саркастично заусміхалася.

— А-а, знайома проблема, — погодилася Харлотта, — до нас власне за цим і приходять клієнти. Справжній митець часто зустрічається із нерозумінням навколишніх. А ви, дівчино…

— Ешлі, — відгукнулася та.

— Так, Ешлі, зможете чимось допомогти мені по роботі? В карти граєте?

— В пасьянс, — суворо мовила Ешлі, — і то, тільки на роздягання.

— Ого! Ну, у нас іще не такий професійний рівень. Може тоді допоможете із міцними напоями вправлятись?

— Це — скільки хочете. Я закінчувала курси із глибинних інтерв’ю, так що напоїти можу кого завгодно.

Приємно вражена кваліфікаціями моєї колеги, Харлотта пообіцяла забезпечити їй пристойні умови проживання на найближчий час. На цьому ми і домовилися. Вже йдучи, я все ж таки зважився перемовитися з Ешлі кількома словами.

— Я прийду ввечері, розповім, що діється. Щось, може, принести?

— Аякже. Спідню білизну в червону квіточку.

— Ну чого ти знущаєшся?

— В мене в житті — суцільна чорна смуга. Мені можна.

— А, і до речі. Ти не можеш, виключно для розроблення подальшої стратегії Редакції натякнути про свою… так би мовити, причетність?

— Ой, коли це все припиниться? — мені здалося, вона надзвичайним зусиллям змусила себе не розплакатися, — Ні за життя з ним нічого хорошого, ні тепер! Я… так, я хотіла б його вбити, але я не хотіла йому смерті, розумієш?

Мені здалося, що так.

В Редакції мене зустріли заледве чи не з розкритими обіймами. Джаскін із винуватим поглядом запропонував цигарку якогось нерозважливо дорого бренду, Гріф Реморс при моїй появі в дверях відділу з полегшенням видихнув і демонстративно заусміхався. Скоро до відділу урочисто зайшов Головний.

— Отже, Брукс, ти її знайшов?

— Угу. Я прилаштував Ешлі в один мистецький притон, сподіваюсь, вона зможе там затриматись на кілька днів. Просила прислати майтечки в червону квіточку.

— Це вона на що натякає? В мене є тільки в зелені кугутики. Джаскін, Нінка вже повернувся?

— Повинен би. Ага, ось і він.

Нінкомпуп вломився до відділу і вальяжно присів на стіл.

— Я тут здійснив обхід усіх постів. Знаєте що? Після того випадку з потруєними голосами, Храм Спільного Бога збираються закрити на карантин — ну, для перевірки стану здоров’я інших парламентарів.

— Нічого собі! — збентежився Гріф Реморс, — а вони ж збиралися якраз розглядати кілька важливих питань — про Злочинний кодекс та Найвищий Самосуд — надзвичайно прогресивні проекти. Що ж тепер виходить? Це все відкладається на невизначений термін?

— Мабуть що. Тільки не варто так переживати, Гріф, — порадив пан Оліфаг, — хай суперники Портфеллера хвилюються, адже це іде йому на користь.

— Шеф, може й мені можна дізнатися, що воно там за справа така із тим Портфеллером? — обурився я, — А то я бігав за ним із висолопленим язиком, як собака за возом, так і не знаючи, нащо. Страм же ж.

— Ой, знайшовся ніжний і вразливий! А з паном Портфеллером така історія — він у нас місцевий мільярдер, страм не знати. Заробив він незліченні капітали шляхом розбудови великої монополії з продажу шкідливих для здоров’я і глузду ілюзій. Може чув: безалкогольне пиво та надувні жінки — це була його розробка. Так от, нещодавно він продався у парламентарі, очевидно, задля збереження власної персони від переслідування законом, от деякі ентузіасти і намагалися в тому Злочинному кодексі заборонити мільярдерам суміщати нелегальну бізнесову діяльність із законотворчістю.