Марина Соколян - Балада для кривої Варги

Лада відклала книжку і визирнула в вікно. Ага, йдуть як в неділю до церкви. Святково вбрані — тобто це вони думають, що святково — старі і молоді сунули до "центру" села. Ішли навіть старезні бабці, які жили кілометрів за десять звідси, при чому, йшли прудко і бадьоро, мовби все життя займалися екстремальним спринтом. Ну, власне, так воно мабуть і є…

— Ти вже готова? — почувся з вітальні голос тітки Кори, — Не барися, коли не хочеш кістки гризти. Ну?

— Вже йду, — відгукнулася Лада.

Востаннє глянувши в тьмяне дзеркало, Лада збігла рипкими сходами і вийшла надвір. Її черевики відразу ж потонули у вогкій траві, змусивши Ладу тихо вилаятись. Тітка Кора скептично оглянула її.

— І чого це ти вбралася як до театру?

— Не знаю… — розгубилась Лада, а потім додала з викликом, — І взагалі. Я — відьма, і можу вдягати, що хочу. Навіть якщо через це накивнуся і зверну собі в’язи…

Тітка розсміялася, кивнувши.

— Якщо вже ти — відьма, то зважай, що говориш.

Роздумуючи над цим застереженням, Лада незчулася, як вони з тіткою подолали той шмат Шляху, який відділяв її хату від місця святкування. Тут зібрався вже майже весь Ясенів; посеред майдану палахкотіло величезне вогнище, звідки власне і долинав звабливий запах; на помості перемовлялися та налаштовували інструменти запрошені музики — троє скрипалів, сопілкар та лірник. На чолі столу Лада розгледіла Паву та Богара, вбраних в білі гаптовані одежі, гарних і безжурних…

На майдані було людно — Лада ніколи не думала, що в Ясеніві живе стільки народу; свято лише тільки розпочалось, а за столами вже майже не було місця. Тітка хутко зорієнтувалася, і, розгледівши вуйка Петруся, схопила Ладу за руку і потягла до столу. Петрусь зарезервував для них аж півметри довжелезної лави, так що довелося вступати в дипломатичні — і не надто — переговори з сусідами. Лада, яка відчувала якесь недоречне збудження, почала лаятись з сусідами, і ті таки поступилися місцем. Лада сіла, почуваючись переможницею… Втім, за цією важливою справою вона не помітила, що офіційна частина вже почалась — на далекому кінці столу встав огрядний чоловік з розкішними рудими вусами, очевидно, сам пан староста, і лайки за краще місце поволі стихли.

Зі слова пана Кушніра Лада зрозуміла, що вони присутні при події надзвичайної ваги — зарученні старшої дочки старости, яка віднині стає господинею власної оселі, де житиме зі своїм нареченим рік, допоки молоді не вирішать остаточно зв’язати своє життя. Власна хата — подарунок татка молодим… Староста говорив і говорив, і помалу гості почали дратуватися і спрагло поглядати на пляшки та барильця. Втім, староста не спинявся, говорячи вже про славну минувшину впереміж з політичними реаліями сьогодення, тож його промова нарешті потонула в гомоні гостей, які не змогли стримати здорового бажання розпочати свято.

І забава почалась. Пролунали короткі, але місткі поздоровлення, запінились кухлі з брагою, свіжоспечений кабанець помандрував столами, швидко зменшуючись у розмірах, з помосту зазвучала музика, яка хутко висмикнула молодь з-за столів.

Лада сиділа, спостерігаючи, як ясенівці танцюють — колами і парами, іноді поволі, іноді у такому шаленому темпі, що над майданом здіймалася курива, яка майже зовсім накривала танцюристів, і тоді вони бігли по ковток води або яблучного вина. Лада сміялася разом з усіма, в той сам час шкодуючи, що вона сама не може приєднатися до танцюристів. На той час вона вже спожила кілька келихів вина, і їй трохи паморочилось в голові… Вона відшукала в групі танцюристів Богара і далі спостерігала за ним, милуючись його граційними рухами. От якби він запросив її до танку… Вона зітхнула, не відриваючи очей. Тоді він обернувся, зустрівши її погляд. Спершу Лада не могла повірити, але він і справді рушив до неї.

— Ти танцюватимеш зі мною? — запитав він, простягнувши руку.

Лада помітила, що Богар вже серйозно нетверезий — від вина, а, може, й від… танцю, чи що? Треба відмовитись, подумала Лада. І не змогла.

За якусь мить вони вгвинтились в коло танцівників, а потім світ для Лади перетворився на веселковий вир, в якому змішалося все — світло вогнища, дзенькіт посуду, розмови, сміх, земля і небо… Вона ніколи так не танцювала — її ноги майже не торкалися землі. А може й справді не торкалися? Їй здавалося, що вона просто летить, підтримувана гарячими долонями Богара…

Нарешті музика стихла — музики спинились аби й собі перехилити по чарці. Танцюристи теж рушили до столів відновити сили, трохи стомлені, червоні, але цілком задоволені… Лада відпустила руку Богара і поспішила до свого місця, відчуваючи, що її щоки палають незгірш за те саме багаття, де закінчив своє безславне життя кабанчик старости. Тітка Кора подивилась на неї зацікавлено, але промовчала.