Олесь Ульяненко - Там, де південь...

Здесь есть возможность читать онлайн «Олесь Ульяненко - Там, де південь...» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2007, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Там, де південь...: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Там, де південь...»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«…Я взагалі дуже об'єктивна людина, і я бачу світ таким, який він є, людей такими, якими вони є. В мене, напевно, жанр такий… У нас майже немає серйозної літератури, натомість дуже багато попси, стьобалова. Постібатися, приміром, як тринадцятирічна дівчинка ширяється, — це в них не чорнуха. Я з іншого боку дивлюся на такі речі. Що тринадцятилітній дівчинці ширятися, мабуть, нехорошо. І коли про це пишеш, воно сприймається як чорнуха. Людина що хоче бачити? Виправдання своїх вчинків чи злочинів. Людина ніколи не хотіла відповідати за щось». (з інтерв’ю «Дзеркалу тижня», 2–7 січня— 2 лютого 2007).
Київська Русь. — 2007. — Кн. 7 (XVI). Блуд.
* Збережено особливості правопису автора.

Там, де південь... — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Там, де південь...», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Альберт курив, притримуючи сигарету двома пальцями, не випускаючи з рота; курив він швидко, а ще він говорив, не відриваючи погляду від білих пісків, із Аляудами, сизим крилом цвинтаря і сонцем, що стрибало кулькою по горбатій місцині:

— Я втечу. Ось побачите… Я втечу… Що ви хочете зі мною робити?

— Ти давно сам зробив, — серйозно сказав один, той, що зліва, зовсім несподівано. Машина повернула в рідку лісосмугу.

— Правильно. Там і пересидимо до сутінок. А я змотаюся за пивом. Тут недалеко, — сказав другий, той, що біля дверей, і від нього солодко тхнуло «Алимі парусамі».

— Скоро дощ. Осінь. А пече, як літом. Абрикоси, персики цвітуть. А ти звідки родом? Тут кавуни класні, — почав водій, звертаючись невідомо до кого через плече.

— З Ровного, — сказав один. — Вірніше, зі Здолбунова.

— А я з Баштанки, — мляво відповів другий. — Погорів на наркоті. Ось і попався на причеп до… Бачиш, док, ми тобі співчуваємо, ми тебе розуміємо, але нічого зробити не можемо… — і він засміявся, якось невесело. — Думав на тачку заробити. Заробив. П’ять строгача. А цей старий тхір витягнув…

— Ша-а-а. Не хочу я говорити про ці речі, — сказав водій, заводячи машину у рідку, жовто-бліду тінь лісосмуги, що могла бути й частиною скверу, принаймні, так подумалося Альберту. Він розпачливо, долаючи тупу ломку в колінах, приплив соплів, потягнув повітря.

— Слухай, а шо-о-о там було? На кладовищі? — запитав той, що зліва, у водія.

— Пацанва цілу ніч бузила. Покотом сплять, але діло не в тому… — почав був водій.

— Конкретніше, уйобок! — закричав спочатку той, що зліва, а той, що до вікна, тільки розкрив рота, наче той тобі собака, що ловить мух.

— Там ментура. Хто придумав їхати на Аляуди? Кому, придурку, тільки вам двом селюкам забрело в голову! — сказав водій і вдарив руками по керму.

— Так… — Альберт ствердно закивав головою.

— Або, блядь, до Первомайська відвезти… — продовжував водій. — Поїхали. Там, із лівого крила, ближче до Ялти. Чого вирячилися.

— А ти точно бачив ментуру? — запитав вже спокійно.

— Нє, я їх на нюх чую, — сказав водій і запустив двигуна.

— Кончений, — майже захникав той що сидів ліворуч від Альберта. — Слухай, док, а ти взагалі ні пива, ані того…

— Бичача тяга, — несподівано важно — для всіх, для самого себе, навіть для цього мармеладом нарізаного полудня — відповів Альберт, і в голосі його дзвеніли нотки гідності.

— Молодець. А то єсть кожані. Да. І то, й інше. І в жопу пруться, — сказав, вирулюючи, водій. Двом охоронцям Альбертика це не сподобалося: рульовий почав перебирати тяги. Вдарили барабанним гулом великі краплі дощу, рідкі, але здорові, майже як кісточки персика, спало на думку Альберту. Він спробував розтерти руками коліна.

— Сиди. Не рипайся, — в один голос сказали двоє. Водій гучно перднув.

Так вони під'їхали до Канави. З того боку, де вона розтікалася найширше, тягнучи смердючі води з дохлими котами, собаками, милицями, відрами, склянками, банками, і зараз троє схилися над нею.

— Оце так да, — сказав водій. — Глянь он там, внизу. По-моєму, це жмур.

— Угу. Розвертайся. Поїхали, — сказав один.

— А з доком що робити? — запитав інший.

— А не знаю, — водій потер потилицю.

Альберт дивився через Канаву, через два обскубаних дерева. Пурпурова затока лежала на мокрій ріні. Це було невимовно прекрасно.

І Альберт сплакнув: зараз до нього з чіткою ясністю, наче морозяного лютневого дня, дійшло, що це прикінцева, навіть остання його зупинка. Але троє невдовзі повернулися. І один сказав:

— Не сци, доктор, напевне, поїдемо на хату. Тут недалеко. Почекаєш до вечора.

* * *

Фіма востаннє натиснув клавішу, потім дбайливо поклав у футляр акордеон, закрив очі. І Олька, й Біба, а також Спаба, дивлячись у чорне жерло ствола нагана, почули разом, як замовк акордеон Фіми. Спаба бачив, — нейрони в цю хвилину з неприродною швидкістю розпадалися у його сірій рідині, а тому він уявив тупу кулю, мізки, шмат задньої, потиличної частини черепа, знову мізки, але вже на асфальті. Отак-от: Фіма поставив акордеон і понюхав тишу, а Олька вийшла з таксі: шампанське, пиво, горілка, трохи трави. На Проспекті Миру — на годину раніше — вона зайшла в готель. Випила в барі. Хорі, а не проститутки, сиділи за столиками й вороже подивилися на неї. Проститутки в цьому місті мало чим різнилися від блядєй. Місто закрите, жодного іноземного туриста, самі чурки, а тому мову, як у Одесі — англійську, німецьку, французьку — зовсім не обов'язково знати. Тому Олька зневажала їх. І дівки настовбурчилися, як кури. Олька пила, слухала Юрія Антонова, п'яніла й хотіла плакати: зранку вона знищила його, Біби, майку, з набиткою «Бітлз», його парфуми, його сигарети, покраяла фотки ножицями, кіножурнали, випила ракії, небагато, але досить для того, щоб вистачило сміливості дістатися до готелю «Мир», і зараз сидіти з холодним, незалежним поглядом на хорєй. У барі з тяжкими бархатними зеленими портьєрами, відкинутими по різні боки, гарно так, і підв'язаними золотими шнурочками з кистями, з блискітками і зірочками. Вона вмостилася на високому табуреті, і не напроти дзеркала на всю стіну, а спиною до нього, спиною до двох чоловіків і трьох жінок із овбислими грудьми й пожмаканими ляжками, як із пап'є-маше. Олька випила горілки. Але нічого не приходило: ані відчай закоханого серця, ані ностальгія, ані тоска. Вона взагалі відчувала себе наче гумовою. Тоді вона, ось так, із викликом, блимнула — раз, другий, третій — на того, з кучерями, романтичними кучерями. Але він не звернув на неї уваги, а продовжував розмовляти з товстухою, у котрої обкусані нігті, й, напевне, петеушниця, штундистка, а вони взагалі всі звідти. Вона замовила шампанського: ідіотки, шалави, хорі завафлені, мені сніданок приносили в ліжко, каву по-турецькому, смажену кукурудзу, шоколадні цукерки… Вона всього не пам'ятала, що Біба приносив їй у ліжко, і чи взагалі приносив, але зараз Олька була впевнена, що він найкращий, сумний її, милий її. І вона розплакалася. Краєм ока: офіціант, офіціантка і бармен перемовлялися. Один показував головою на неї. Прийшли хлопці з естради. Ольчина цікавість перекинулася в їхній бік. Хлопці в однакових костюмах лаштували інструменти. Вона, не повертаючись, підняла руку. Офіціант проплив між порожніх столиків, зупинився біля петеушниць із чоловіками, і надовго там зупинився. Олька ковтнула злість, що піднялася десь від живота, вдарила гіркою, чисто фізіологічно відчутною на смак. Виваженими рухами вона взяла сумочку, думаючи: чорт, хіба не на мені натуральний «Вранглер», курточка «Монтана», німецькі «Саламандри». Вона не висипала на стіл уміст сумки, гучно порпалася, клацаючи пудреницями, косметикою, запальничками. Нарешті вона витягла слоїка й викинула на долоню дві таблетки седуксену. Запила шампанським. Музиканти заграли Демоса Русоса, російською. І вона подивилася знову на того, що з кучерями до лопаток, а не на обкусані нігті його шерепи, а ту іншу вона взагалі не розібрала, харіна як харіна, соска. Навіть не знає, скільки коштує її парфум у сумочці, така от шалава, а вже виряхалася сюди, в ресторані сидіти, подивися на неї… Несподівано за вікнами стало чисто і ясно, але вона розумна дівчина, і знала, що це десь там… Так, вона трахнеться з отим-он у малиновому піджаці з намощеними плечима, салатній сорочці музикантом. Вона спробувала клацнути пальцями і крикнути: «Халдей!». Але звук пропав. Вона встала на ноги, досить міцно й упевнено, лишила сумочку й подалася до туалету. Але несподівано на півдорозі повернулася, просто-таки гріючи очима музиканта в малиновому піджаці, салатній сорочці. О, у нього прекрасні очі, більше нічого не приходило, і не повинно прийти. Повернулася до столика, шарпнула сумочку. Глянула у люстерко. І воно враз, несподівано, тріснуло надвоє, якраз посередині. Вона жбурнула дзеркальце назад у сумочку, кокетливо, без усякого там змісту, привернути увагу, і того, що за столом, і того, що на сцені. Назад, за другим походом до туалету, її знудило. А тому в туалеті, коли вона схилилася над умивальником, блювала, широко розставивши лікті.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Там, де південь...»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Там, де південь...» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Олесь Ульяненко - Ангели помсти
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Вогненне око
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Квiти Содому
Олесь Ульяненко
Виктор Ульяненко - Шокирующие китайцы
Виктор Ульяненко
Олесь Ульяненко - Сталінка
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Серафима
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Знак Саваофа
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Жінка його мрії
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Перли і свині
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Софія
Олесь Ульяненко
Отзывы о книге «Там, де південь...»

Обсуждение, отзывы о книге «Там, де південь...» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x