Йоанна Яґелло - Кава з кардамоном

Адам сидів, витріщивши очі.

— Ліночко, заспокойся. Я чесно не розумію, що трапилося.

— Ти хочеш сказати, що нічого від мене не приховуєш? Правду про несподіваний мамин від’їзд, її тривалу відсутність, дивне повернення? Не замовчуєш жодних родинних таємниць?

Адам стиснув вуста й нервово глянув на фіранку, що тріпотіла від протягу.

— Ліночко, мама заборонила мені будь-що розповідати про певні речі, та може, це неправильно… Може, краще тобі знати. Коли ти була маленькою, мама народила другу дитину, але дівчинка померла при народженні. Мама дуже важко це пережила. Потрапила до лікарні. У неї була депресія… Нещодавно хвороба знову озвалася. Мама поїхала лікуватися до Кракова. Вона не хотіла тобі розповідати, боялася, що…

— Чого? Що я вважатиму, що вона здуріла, бо лікується в психушці?!

— Це така сама лікарня, як будь-яка інша, — тихо мовив Адам. — Не кричи так, я не хочу, аби вона прокинулася.

— І це все?

— Не розумію.

— Це все, що ви від мене приховували?

— Тебе це не дивує?

— Ні. Я про це знала.

— Ти про все знала?

— Майже. Про те, що поїздка за кордон виявилася психіатричною лікарнею, може й ні, але мене вже нічим не здивуєш. А про дитину знала. Бабуся мені розповіла. Щоправда, за її версією, у дитини був порок серця, але це вже деталі. Є ще й третя версія… — Лінка замовкла.

Їй кортіло розповісти Адамові про Адріанові пошуки, але треба було добряче подумати.

— Третя версія?

— Ні, нічого такого, забудь про все, що я тобі сказала. А ця лікарня… маму вилікували? Тобто… вона туди більше не повернеться?

— Сподіваюся, що ні.

Лінка довго вовтузилася в ліжку, намагаючись заснути, їй так цього хотілося, бо дівчина вважала, що сон інколи може вирішити всі проблеми й здатен вилікувати. Завжди, варто було їй рознервуватися або схвилюватися, сон приносив їй відчутне покращення. Але сон не приходив. Знову й знову лунали в голові бабусині слова…

«Вона прожила лише кілька днів… Вада серця… Жодних шансів…»

І Адамові…

«Померла при народженні…»

А тоді Адріанові.

«Дитячий церебральний параліч…»

Погляд зупинився на поличці з детективами. Спершу дівчина потайки брала їх у мами, та поступово перестала із цим критися й розіклала на полиці улюблені книжки. Класичну Агату Крісті й майже класичну Кароліну Грехем із серії про вбивства в Мідсомері, та передусім романи Геннінга Манкелля про захопливі пригоди комісара Курта Валландера, від яких Лінка не могла відірватися. Вона була фанаткою детективів, тож точно знала одне: якщо в зізнаннях не збігаються бодай дрібні деталі, то хтось явно бреше.

У будинку високі готичні вікна, на них — похмурі темні ґрати. Червона цегла на тлі блакитного неба виглядає, мов у туристичному путівнику. Над порожнісіньким паркінгом і невеликою клумбою — жодної хмаринки. Раптом двері будинку розчахаються, і маленькі білі камінці починають хрускотіти під елегантними дівочими лакованими туфельками й спортивними черевиками хлопців. Жінка присідає на мурований парканчик спирається на живопліт, і дивиться. Поглядом ковзає обличчями хлопчиків, смаглявих, із великими чорними очима, а тоді спиняється на дівчатках, які по черзі проходять крізь хвіртку. Жінка вдає, наче засмагає, така собі пані, яка випадково тут проходила й присіла, втомлена прогулянкою такого спекотного дня, щоб підставити обличчя під сонячні промені. Можна навіть удавати, що це місце, такий собі чарівний куточок, розташований майже в парку, бо від нього нас ділить лише два перехрестя (саме туди прямують парами діти) просто створений для безтурботного відпочинку. Єдине, що свідчить про її хвилювання, це погляд. Незважаючи на яскраві сонячні промені, які зазирають просто в очі, він залишається чуйним, наче силкується впіймати щось у цьому несподівано залюдненому просторі. Раптом наче впізнала когось, але ні, усе-таки не вона. Остання дитина мовчки проминає живопліт. Жінка безпорадно щулить плечі.

На Лінку чекали іспити. Звісно, не завтра й навіть не за тиждень, проте час, який до них залишався, зменшився до розмірів шпаргалки. З одного боку, Лінка наче й погодилася з тим, що ніколи не наздожене матеріалу, якого досі не вивчила. Існували питання, яких вона ніколи не розумітиме й не опанує. І це зменшувало її можливості здобути значну кількість балів уже із самого початку. З іншого боку, попри усвідомлення безглуздя своїх дій, дівчина накинулася на підручники й різні посібники. Вона добре розуміла, що якби протягом навчального року в неї була бодай десята частина нинішнього завзяття, вона могла би зрушити гори… Але за звичайних обставин її відразу нудило від самого лише вигляду підручника з хімії чи фізики. Тільки тепер Лінка справді відчувала, що коли б мала трохи більше часу, то здолала навіть оптику… Та часу, на жаль, не залишалося. Три тижні. Усього лишень. Тобто дуля з маком. Учителі лютували. Щодня влаштовували тестування, вигадували спеціальні завдання, які мали допомогти гімназистам підготуватися до випускних іспитів. Лінка накупила посібників різних видавництв, додаткових тестів, освітніх журналів, які друкували різноманітні допоміжні матеріали. Та навіть, якби вона зовсім не лягала спати, то й так не встигла б усього цього переглянути. І тим більше прочитати! Не кажучи вже про те, щоб порозв’язувати всі завдання!!!