Йоанна Яґелло - Кава з кардамоном

— Якось ми останнім часом з тобою не спілкувалися, — непевно почала мама, відгортаючи з обличчя неслухняне пасемко посірілого волосся. На мить зосередилася на ньому більше, ніж на розмові. Лінка мовчала. Не уявляла, що можна відповісти. Вона добре знала, що може легко спалахнути й бовкне щось неприємне. Боялася, що зараз висловить мамі все, про що довідалася нещодавно.

— Мамо, я втомилася. Хочу спати. Завтра в мене дві контрольні, — проказала Лінка, коли тиша зробилася нестерпною.

Мама підвелася, неначе відчувши полегкість, що не треба більше ні про що говорити, і вийшла з кімнати.

— На добраніч, — сказала тихо.

Лінці здавалося, що мама якось постаріла. Важко було сказати, що насправді сталося, бо власне, у мами не додалося зморшок, а волосся вона давно фарбувала в каштановий колір, тож навіть якщо в неї з’явилося сиве волосся, ніхто, крім неї самої, про це не здогадувався. Йшлося про інше. На маму наче впала якась тінь, немовби над нею кружляло величезне чорне пташисько, а вона зіщулилася до розмірів свого власного страху. Мама виглядала так, ніби постійно чогось боялася. А колись усе було геть по-іншому. Раніше вони могли реготати до сліз над якимсь тупим серіалом. Або разом співали дурні естрадні хіти, мама їх пародіювала, а Лінка її наслідувала, і обидві сміялися до знемоги.

Лінка почала роздягатися, уже справді було дуже пізно. Зняла колготи, потім трусики. Навіть ці труси вони купували з мамою, дівчина пригадувала це так виразно, немовби все сталося вчора. Вони відпочивали разом на морі. Каєві було рочків зо два. Мама залишила його з Адамом, а доньці сказала:

— Ходи, розважимося.

І вони пішли до луна-парку. Проте щойно сіли на каруселі, мамі стало так недобре, що вона аж позеленіла на виду. Тож потім обидві пішли стріляти в тир, і мама ніяк не могла зупинитися, наче в попередньому втіленні щодня полювала. Лінці довелося ледь не силоміць відтягувати маму від ряду рушниць, які вона по черзі випробовувала. Проте мама виграла хіба що білого плюшевого ведмедика, якого подарувала Каєві, бо Лінка на той час уже зневажала м’які іграшки.

А коли вони нарешті покинули луна-парк, Лінці страшенно закортіло скупатися в морі, що вона негайно й зробила, залишившись у самих трусиках. Було спекотно, на піску повзали міріади червоних сонечок. Після купання виявилося, що добре було би зняти мокрі трусики, якби не те, що крім них на Лінці була хіба що коротенька спідничина. Отож вони купили перші-ліпші китайські трусики, на ятці. Червоні, із чорною стрічечкою збоку. Узагалі-то жахливі, проте Лінка їх завжди любила, бо вони асоціювалися в неї з канікулами й безтурботністю. І тим часом, коли мама ще була мамою… Лінка прагнула, щоб колись усе знову було, як раніше. Від цієї думки їй аж серце стиснулося. Досі Халінка навіть не підозрювала, як їй цього бракує…

Єдине, про що Лінка не збрехала під час розмови з мамою, були дві контрольні. Одна звичайна, з математики. Другу, з фізики, Лінка переписувала. Обидва предмети, щиро кажучи, Лінці не давалися. Для неї вони були як китайська грамота. Годі щось зрозуміти. Математика ще була нічого, принаймні завдяки їхньому класному керівникові. Звісно, його предмет був жахливим, проте сам він виявився класним. Абсолютно нормальний мужик. «Нормальним мужиком» його вважала Каська. Вона пояснила, що в дитячому будинку всіх учителів ділила на «нормальних» і «ненормальних». Від останніх краще було триматися подалі.

Але, якщо Леона можна було порівняти із шоколадкою або принаймні із солодким медяником, то пані Райдуга належала до щонайгірших кислиць. Зовнішність у неї була оманливою: крихітна голівка, причеплена до могутнього тілиська, справляла враження, що перед вами надзвичайно лагідне й добродушне створіння. Щось на зразок травоїдного динозавра. Своїм прізвиськом пані Райдуга завдячувала широкій палітрі барв свого одягу. На уроці, присвяченому цьому атмосферному явищу, вона саме вирядилася в жовті колготки, сині чоботи на платформі й рожеву блузку з малюнком панди. Тож варто їй було широко відкрити обійми і, мов ксьондзові з амвону, виголосити: «Уявіть собі райдугу…», як весь клас вибухнув реготом. Навіть уявляти не довелося! Райдуга стояла перед ними. Начебто такий суто молодіжний прикид мав допомогти вчительці завоювати симпатію й прихильність серед молоді, проте досить було кількох уроків у райдужного чудовиська, як усі переконалися, що за вдаваною безборонністю крилася деспотична, жорстока вдача. Учителька вигадувала настільки витончені покарання за різні провини, що порівняти це можна було хіба що з китайськими тортурами. Ті, хто погано написав контрольну, виконували двогодинний тест, який закінчувався твором. Твір із фізики! Повторна незадовільна оцінка з тієї самої контрольної означала необхідність приватної консультації удома в пані Райдуги. Цього всі боялися наче вогню. Ті, кому випала ця сумнівна приємність, наступного дня приходили до школи самі на себе несхожі. І навіть розповідати їм нічого особливо не хотілося. Кажуть, пані Райдуга пиляла їх годинами, силкуючись вичавити їхній утомлений мозок мов цитрину. Крім того, у неї було тринадцять котів, які жахливо смерділи. Жертва сиділа й відповідала без кінця на одні й ті самі питання по матеріалу даного розділу, доки не визубрювала всього напам’ять. І все це під акомпанемент стрибків і пронизливого нявчання нестерпних чотириногих. У порівнянні з цією тортурою дрібні покарання за невиконане домашнє завдання, коли пані Райдуга хлопцям загадувала зробити їй розслаблюючий масаж плечей, а дівчатам — ретельно вимити класну дошку з використанням миючого засобу «Франек» і підозрілої старезної губки, здавалися взагалі дрібничкою.