Світлана Талан: Оголений нерв

Інша краля позує біля пошкодженої техніки. Юнаки з неприхованою цікавістю заглядають у кабіну розбитої вантажної автівки, щось жваво обговорюють та фотографують. Як вампіри, вони вишукують сліди крові таких, як і вони самі, молодих хлопців, різниця лише в тому, що одні — справжні герої, інші — донецьке бидло, яке прийшло насолодитися запахом смерті, яка, без сумніву, витає тут усюди.

Подивитися на демонстрацію переваги ДНР прийшло немало містян. Пізніше мої знайомі телефонували з Донецька і розповіли, що близько 50—80 осіб з присутніх на площі були проплачені. Інші прийшли з доброї волі. Дуже багато представників ЗМІ Росії. Вони збивають один одного з ніг, щоб устигнути відзняти парад військовополонених. Захлинаючись емоціями, кореспондент Life News коментує так званий парад: «Це родзинка заходу!» І не подавився жовчю!

Попереду конвой зі зброєю та вівчарками. І ось наші хлопці. Вони — як втілення людяності та толерантності. Мовчазні, у декого похилені голови, деякі з них дивляться сміливо поперед себе, але в їхніх очах нема страху. Серед них є поранені, їм не дали змоги помитися чи переодягтися, але вони знають, що потрібно витримати випробування і пройти відстань у цю площу, де зібрався натовп нелюдів, у яких умерло все людське, ніби невидима сила випила з них усе, окрім ненависті та злоби. Перекошені роти кричать, скандують: «Фашисти! Фашисти! На коліна!» Хлопці мовчки йдуть далі. У натовп летять сміття, яйця, помідори. Я плачу від відчаю і молю: «Боже, дай їм сили здолати цей короткий і найдовший у їхньому житті шлях, ніби на Голгофу». І вони йдуть, не втрачаючи гідності, під дулами автоматів, направлених у їх бік. Здається, що час повернув назад — і я бачу не площу сучасного мегаполіса, а червень 1944 року в Москві, коли по Садовому Кільцю провели полонених німців. Фашистський дух не зник, тільки тепер він має путінське забарвлення.

Я швидко копіюю фото та відео з варварами, які повинні постати перед судом в Гаазі. Виклавши матеріал, терористи самі підтвердили, що скоїли злочин проти людяності, й уже не вийде «косити» під біженців.

Чомусь згадалися біблійні Содом і Гоморра. Трохи пошуку в Інтернеті, і читаю Святе Письмо: «Люди содомські були дуже злі та грішні перед Господом» (Буття 13:13) і «…що крик Содому й Гоморри великий, що гріх їхній став дуже тяжкий» (Буття 18:20). І коли Господь вирішив знищити ці міста, «Авраам сказав: «Нехай не палає гнів Господа, і нехай я скажу ще раз: можливо, знайдеться там десять праведників? Він сказав: не знищу заради десяти» (Буття 18:32). Але, на жаль, не було там навіть десяти праведних людей, крім Лота…» (Буття 19:24) «І Господь послав на Содом та Гоморру дощ із сірки та огню, від Господа з неба» (Буття 19:24), повністю знищивши людей, «які чинили гордовито, явно робили зло, і поставив їх в приклад нащадкам» (Третя книга Макавеїв 2:5).

Господи! Покарай нелюдів!

…Керівники самопроголошеної ДНР прямо порушили Женевську конвенцію 1949 року, яка забороняє знущання над полоненими. Для достовірності цитую: «Взяті в полон учасники бойових дій та цивільні особи, які перебувають у владі супротивника, мають право на збереження життя, поваги та гідності, особистих прав і переконань (політичних, релігійних тощо)». І це не простий документ, він є засадничим для міжнародного гуманітарного права. «Вони повинні бути захищені від будь-яких насильницьких дій та репресій. Вони мають право на листування зі своїми сім’ями і на отримання допомоги. Кожній людині повинні бути надані основні судові гарантії», — йдеться в документі. Цих міжнародних правил дотримується весь світ, окрім скажених путінських собак, яких обов’язково треба ідентифікувати та притягти до відповідальності.

…Не маю бажання, але заради цікавості заходжу на сайт «МИРТЕСЕН», читаю: «Провели антипарад у День незалежності України, який повинен був стати днем торжества київського режиму, а вийшов днем ганьби. Такого приниження бандерівці ще не відчували: їхня Нацгвардія була занадто схожою на полонених німців…» «Приниження було ще більше, бо саме сьогодні Порошенко вигадав парад у Києві. Ця процесія повинна була показати усьому світу щось на кшталт єднання нації, але донецький контекст просто розмазав київські пики…»

За полоненими їхала автівка, яка змивала дорогу, за задумом нелюдів, ганьби. Але варварам не вистачило клепки докумекати, що вони не лише дикуни, а й злочинці, які скоїли злочин проти людяності, проти держави і навіть проти всього світу. За скоєне доведеться розплачуватися рано чи пізно. Я не знаю, чи притягнуть до кримінальної відповідальності натовп, який кипів ненавистю до синів України та ладен був порвати кожного полоненого на шматки, але є суд Божий, якого ніхто не може оминути. Путінські найманці забули: щоб увійти в чужий дім, треба постукати у двері, а не вриватися, тому й почуваються у Донецьку, як у себе вдома. А потрібно пам’ятати! Бо серед оскаженілого натовпу один голос нагадав, що Донецьк не їхнє місто і не вони в ньому господарі. Хтось сміливо викрикнув: «Слава Україні!» І тобі слава, сміливцю!