Галина Пагутяк - Потонулі в снігах

Свята, до яких ми так завзято готуємось, — мова не про них. Це, зрештою, лише обряд, над духовним сенсом якого нам не дають замислитись «ідоли часу, лігва, ринку і театру», за влучним висловом Френсіса Бекона. Слід було очікувати, що після того, як у пострадянському просторі релігія вийшла із підпілля, а наші лідери почали публічно відвідувати церкву задля власного іміджу, — неминуче мало з’явитись певне відчуження від ортодоксального християнства і посилитись пошуки інших шляхів духовного самопізнання. Свобода не терпить фарисейства і негайно переходить в опозицію. Втім, це зовсім не заважає більшості людей рухатися в єдиному напрямі, підказаному практичним розумом: багаті за ще більшим багатством, бідні за багатими. Цей невпинний потік одержимих матеріальними благами людських істот знищив на своєму шляху не один високий ідеал і збентежив чимало прихильників скромних потреб, час від часу справляючи бенкети, що закінчувались кров’ю і тотальним сп’янінням.

Один з найпорядніших людей XX століття Альберт Швейцер, теолог, музикант і лікар в єдиній особі, не лише підтвердив вилучення етики із сучасної культури, а й довів, що етичне вчення, майже цілком запозичене з християнства, так і не розвинулось далі. Він віднайшов точку опори, завдяки якій етичне вчення могло б оновитись і надати сенсу людському існуванню. Такою точкою стало почуття благоговіння перед життям в усіх його формах. Адже людина найбільше потерпає через брак етики, яка б проникала у найглухіші куточки існування, захищаючи не лише її, а й інших істот, усе створене чесною працею. Вона б переконала, що зло аж ніяк не є прокляттям людського роду, пояснила б наслідки убивства, насильства і брехні. Не розділяла б народи та окремих людей.

Уже тоді, коли Альберт Швейцер відкрив клініку у глухому закутку Африки, його вважали диваком. Він сам розумів, що його діяльність — мізерна крихітка добра в океані зла, але не міг вчинити інакше, бо усвідомив моральний принцип, часом не висловлений, але завжди присутній у людському існуванні: я — життя серед інших життів, які хочуть жити. Відтоді минуло чимало часу, однак розум усе ще підкоряється ідолам часу, лігва, ринку і масової культури, продовжуючи запозичувати із християнства все, що можна використати, аби створити ілюзію поступу. З’являється постмодернізм, свого роду Гра в бісер, правда, не така шляхетна, як у романі Гессе, запозичивши з теології методику тлумачення біблійних текстів. Хоча слова — це лише слова, і більш нічого. Про етичні проблеми серед інтелектуалів, політиків та бізнесменів говорити вважається непристойним. Психоаналітик займає місце сповідника, знімаючи взагалі поняття гріха як аморального вчинку. Модні письменники стають пророками, котрі радше розбещують, аніж вказують шлях до істини. На щастя, потреба в істині існує завжди. У цьому світі, який так пишається здобутками прогресу й кульгури, через брак моральних істин панують похмурі сутінки відчаю та нудьги. Тільки так ніби муха дзижчить біля зачиненого вікна: коли щось нарешті зміниться?

Змови, війни, незрозумілі сплески насильства… Людина щораз більше узалежнюється від технічного устаткування, яке забезпечує їй комфорт і готова на все, аби відстояти власних ідолів. Багато священиків закликають мирян молитися, щоб Бог послав багатство. Держава так само проганяє від себе вбогих, не дбаючи ні про їхнє здоров’я, ні про освіту, ані про гідну людини працю. Зате двічі на рік, на Різдво та Великдень, бідні отримують крихти з багатого столу і це вважається великим милосердям, хоча більше схоже на приниження.

Від нас залежить, чи настане Великий день, чи й далі триватиме Велика ніч. Шукаючи виходу з хаосу, ми покладаємо надії на Вищу Непізнану Силу, бо самі не здатні навіть пальцем поворухнути. Зате з уст сиплються прокляття і лайка, руки жадібно перелічують гроші, заздрісні очі пильнують сусідів, а в грудях зачаївся тупий біль невдоволення від того, що навіть Весняне Воскресіння не здатне очистити зашкарубле від бруду серце і вивільнити його, щоб воно могло сприйняти слова, схожі на ті, що їх вимовив колись Доктор із Ламбарене: «Я не можу не відчувати, співчуваючи і жалкуючи, що всі ті страждання, які я бачу довкола, страждання не лише людей, а й усього сотворенного. Ще дитиною я ясно усвідомлював, що жодне пояснення існування зла в цьому світі ніколи не зможе мене задовольнити».