Галина Пагутяк - Потонулі в снігах

Це й означає — підставити ліву щоку.

Той, хто підняв руку на Каїна з почуття помсти, розпочав безконечний ланцюг насильства, краю якому немає й досі. Тут я мушу зачепити проблему, таку саму дратівливу, як питання інтелекту у тварин. Це — проблема скасування смертної кари. Мене бере подив, коли в інтелігентної матері сімейства з’являється кровожерний блиск в очах і вона каже: «Ще не час скасовувати смертну кару». Віруюча людина, яка постить і роздає милостиню, міркує так само: «Ну, то й що? Заповідь „не убий“ стосується не всіх».

Так, людина може вбити, рятуючись, але й тоді мусить відпокутувати своє і сповна заплатити. Мене жахають похвальби снайперів, яким у війну дали нагороди прямо пропорційні кількості вбивств (йшлося про сотні чоловік). Воно легше, коли ділиш світ на людей і на нелюдей, але це дико. Для мене незбагненна логіка: вбивай, бо інші це роблять. Війна — це щось абсурдне, і вся історія людства з його війнами — ганебна.

Нехай кожен уявить себе на місці розстрільної команди, як він цілиться у приреченого до страти. Чи зможе він вистрелити? Найгірші злочини, за які страчують, чинять психічно хворі люди, недугу яких завчасно не розпізнали і не вилікували. Отже, вбивці — це всі ми, бо не змогли захистити майбутні жертви.

У цивілізованому світі пильнують за дітьми, не покидають їх напризволяще на вулиці. Кожна жінка знає, як повестися у разі нападу, уникає ризикованих ситуацій. Кількість врятованих жертв значно більша, ніж дійсних. Є, правда, і зони смерті, але це вузьке коло, де ведуться нецивілізовані ігри.

Якби у нас зараз провели референдум, то такі як я зазнали б поразки. Хіба тоді, коли страчували прилюдно, було менше злочинів? Страх — це не засіб профілактики. Страх не зупинить маньяка, кіллера, алкоголіка в білій гарячці, а саме їх ми боїмося найбільше. Спійманий вбивця матиме до кінця життя шанс переродитись, вимолити прощення, і врешті стати перед Богом.

Є ще вид неповнолітніх вбивць, які наслідують героїв бойовиків. То кого судити — їх, чи суспільство, яке о дев’ятій вечора пускає по телебаченню порнофільми і садистські фільми, і батьків, які не прищепили дітям жодних моральних цінностей?

Наш світ хворий і не знає про це. Коли йдеш по вулиці, важко опізнати ката чи жертву, доки не виникне критичної ситуації. Помста — зайве слово у людській мові. Прокляття побільшують зло у світі. Нехай кожен вийме з-за пазухи камінь і покладе його долі.

Кожен прагне досягнути чогось у житті. Тільки навіщо? — питає Екклезіаст. Людство усіляко намагається втриматись на плаву. Той же інстинкт виживання керує і тваринами, але вони живуть лише сьогоднішнім днем і тому щасливі. Пес б'ється з іншим псом за кістку, кіт проганяє кота з власної території, не маючи й гадки, що люди так само утверджують своє місце під сонцем.

Ми довго жили в суспільстві, де кожен міг задовольнити свої мінімальні потреби і тому почували себе в більшій безпеці. Багато з нас вірило, що людина людині друг, хоча суспільство й зазнавало гниття і розкладу. Проста людина працювала роками за ту саму зарплату, заощаджувала трохи на дорожчі речі, і, полегшено зітхнувши, йшла на пенсію. Десь там угорі билися хижаки, писали доноси в КДБ, брали хабарі, крали в держави, продавали одне одного. Це стосувалося тільки їх.

Справедливості не існувало ніколи. Раби породжували рабів, які поводились так само. Пани любили згадувати, ціною яких зусиль вони досягли певного становища (босоноге дитинство, голодна юність). Але піднятися до них могли лише одиниці, яким відкрився механізм гри, яка привела їх до еліти. Тільки незвичайні особистості не від світу цього могли уникнути принизливого лакейства, лишатись чистими, сягнувши вершин духу. Кожне суспільство потребує дещицю благородної крові.

Мій батько не зробив кар’єри, бо йому була огидна ця система. Вона зруйнувала йому життя і здоров’я. Він не вмів продаватись і не вмів красти, але ніколи не шкодував за цим. Моя мама гостро відчувала несправедливість, нарікала, але ніколи не переступила через табу — жити чесно. Тому я вважаю, що світ не є цілком безнадійний.

Нині ми тим більше можемо не лицемірити і не брехати, якщо потребуємо зовсім мало. Але це тому, що нові обставини дозволили нам вибирати, віднявши наш гарант — маленьку, але постійну зарплату. Чомусь вважається непристойним вимагати зароблені гроші. Віднині розмови ведуться довкола їжі та квартирної плати. Коли зустрічаються знайомі, то кожен намагається переконати іншого, що йому найгірше. Люди відгородилися одне від одного, щоб не ділитися чи не просити. Ти мусиш ходити на роботу і не одержувати за неї нічого. Іншої знайти практично неможливо, хіба що купити.