Малгожата Гутовська-Адамчик - Дівчата з 13-ї вулиці

— І як він вам?

Клаудія заніміла. Зоська міркувала, що сказати, і лише Мацек відповів, наче професійний стиліст:

— Клас! Купуй!

Клаудія пригадала собі того чоловіка, з яким Агнешка задля забави пішла на паркінг. Коли це було? Здається, страшенно давно.

— Що ви думаєте про Марціна? — запитала вона ні сіло ні впало.

Дівчата подивилися на неї, нічого не розуміючи.

— А що по-твоєму ми повинні думати? — запитала Агата. У неї був такий гарний настрій, що вона ладна була сказати саме те, чого хотілося б Клаудії.

— Бо він мені, здається, подобається…

— І ти запитуєш нас, що ми про нього думаємо? — Зоська спершу хотіла нагадати, що вони з Агатою вже висловлювалися про Марціна.

— А кого мені питати?

Повернулися із «Променаду» й пішли до Агати. Її дім був якраз посередині. Повмощувалися на килимі й безтурботно базікали.

— Може, цей Марцін і непогана кандидатура для тебе. Принаймні трохи біля нього підтягнешся, — вголос міркувала Агата.

— Давид був класний, але він такий невіглас, — махнула рукою Клаудія. Вона вочевидь змирилася, що Давид її покинув, хоча це й було для неї нелегко.

Зоська подумала, що треба запам’ятати собі цю інтонацію.

— Хлопці… — голосно проказала Клаудія. — А ви що?

— Що «ми»? Що значить «що»? — наввипередки перепитували дівчата.

— Ну, зовсім ніяк, чи я чогось не знаю?

І тут задзеленчав Агатин мобільник, виручаючи її із цього незручного становища. Узагалі по-чесному вони мали розповісти Клаудії про Патрика, але жодній не хотілося цього робити. Агата кілька разів буркнула щось у слухавку й вимкнула телефон.

— Мацеку! Біжи вмиватися! — гукнула вона. — А коли ми дамо їй цей диск? — змінила Агата тему.

— Може, завтра? — запропонувала Клаудія.

— Але ж ми не ходимо до неї по суботах! — Зоську обурило, бо це було явне порушення графіка.

— То й що з того? Ну, не впустять нас! Мацеку! Вимкни телевізор і бігом митися! А якщо вона ніколи не прокинеться? — не роблячи жодної паузи між фразами, випалила Агата.

— Прокинеться. Вона зробить це для нас, — Клаудія анітрохи не сумнівалася.

— Ти точно ненормальна! А я вже було подумала, що ти порозумнішала!

— Ой, дівчата, не починайте знову! — благала Зоська. — Треба пробувати. Доки можемо. Може, ми колись і перестанемо це робити, але це буде точно не завтра.

Наступного дня вони стояли біля воріт утрьох. Перезираючись, невпевнено чекали, доки хтось їм відчинить. Магдиної мами не було. Відразу було помітно, що тато не в захваті від несподіваних відвідин. Із Магдою саме працював реабілітолог, тож довелося вибирати: почекати або прийти іншим разом.

— Ми принесли їй диск. Це подарунок. І хочемо вручити його разом. Ми поставимо одну пісню, це недовго, якісь п’ять хвилин, — дипломатично пояснювала Зоська.

Магдин тато дивився на них очима, сповненими неприхованого здивування.

— Ви купили їй диск? А з якої нагоди?

— Не було жодної нагоди. Вона любила цей гурт, — сказала Агата. — І хоче його послухати.

— Вона хоче оце послухати?! — тато співчутливо похитав головою, але, на щастя, нічого більше не сказав. Та й непотрібно було, бо його стиснені вуста свідчили про всю зневагу дорослого, який завжди знає краще.

— Дозвольте нам спробувати, хіба вам шкода, це ж одна пісня, це недовго, — Агата вперше за довгий час, а може, за все своє життя, принизилася до просьби. Якби він не погодився, дівчина ладна була стати навколішки. Говорила рішучо, із такою непохитною впевненістю! — Ви мені не вірите?

— Це безглуздя. Віра — це питання вибору розуму. А у твоїх словах відсутня будь-яка логіка. Я вже не раз казав дружині, щоб відмовилася від ваших візитів. Магдою займаються фахівці, і якщо нам вдасться їй допомогти, то передусім завдяки професіоналам, а не аматорам, навіть дуже відданим.

— То ви переконані, що ми лише заважаємо? — обурилася Клаудія.

— Принаймні я не вважаю, щоб тут щось вирішував ентузіазм. Отож, може, скористаймося нагодою, щоб попрощатися, гаразд? Ми дуже вдячні за ваші зусилля й таке інше. Витрати за диск, звичайно компенсуємо. А в понеділок зателефонуємо до школи й попросимо, щоб вам зарахували це як суспільно корисну працю. Здається, це досі так зветься? — він замовк, чекаючи, доки дівчата підуть геть, проте жодна навіть не ворухнулася.

Зоська й Клаудія стояли, неначе вражені громом. Вони не сподівалися такого прийому, були здивовані й обурені, проте знаючи Агату, боялися сказати бодай слово.

— Ви нас проганяєте? — спитала вона, насупившись.