Ґео Шкурупій - Тисяча пройдисвітів

Кружляло смерчем там: вир, вечорів краса,

Огнів досвітніх зграї голубині

І блискавицями роздерті небеса.

Я на низькому сонці бачив плями,

Синяві відблиски, страшний підводний шпиль,

Немов плащі богів в античній драмі,

Збиралась зморшками тканина темних хвиль.

Я снив: зелені ночі в сніжній піні

Цілунками цвіли над віями морів.

І фосфоричне сяйво жовто-синє,

І в тихих стеблах спів нечуваних соків.

Навколо скель скакали, мов телята,

Несамовитих хвиль шалена череда.

Забув я, що ясна Пречиста пройде Мати —

І стихне океан, вгамується вода.

Я бачив дивний край: цвіли Стожари,

Мов очі у пантер; між них тіла мерців,

Веселки голубі, смарагдові отари,

Флорида неземна під обрієм морів.

Кипіли багна, в мулі догнивали

Кит-риби велетні, в густих очеретах.

Де громом урагани вигравали,

Тонула далина в безоднявих ночах.

А глетчери під дрібними сонцями,

Де небеса як жар. Змінявся штиль на рев,

І гадини, роз'їдені кліщами,

Смердючі, падали з покручених дерев.

Хотілось би ці золоті рибини,

Співучі риби ці спіймать для дітвори.

Мої шляхи квітчала квітів піна,

І надавали крил нечувані вітри.

А море, що так солодко гойдало

Мене, мандрівника, натомленого вкрай,

До мене живоцвіт із пітьми підіймало,

І я, мов дівчина, вдивлявся в дивний рай.

А той був островом, де злотоокі

Паскудили птахи, злітались для забав;

Часами втопленик поодинокий

Крізь мій розхитаний кістяк на дно пірнав.

Човни рибальські не знайшли ще й досі

В етері голубім, де не літає птах,

Мій труп, заплутаний в морське волосся, —

Я п'яним кораблем блукаю по морях.

Я плив, туманом синім оповитий,

В рожевих небесах, де лишаї сонців

Змішалися із соплями блакиті

(Це ж ласощі для всіх поетів і співців!).

Я бачив електричні спалахання,

За мною кінь морський ходив, як чорний пес.

Гарячий червень бив і трощив баню

Ультрамаринових розжеврених небес.

Я чув Мальштрему рев, і ось, байдужий

Одвічний мандрівник, гаптуючи блакить,

Я за Європою, стомившись, тужу,

Що, парапетами обгородившись, спить.

Архіпелаги зоряні лисніли,

В морях екстазових мене носив тайфун.

Ти спиш на дні, майбутня творча сило,

О золотих жар-птиць незлічений табун!

Але ж наплакавсь я, бо злиті кров'ю

Світанки й місяці, і всі сонця — гіркі,

Весь пройнятий терпким вином любові,

Хай в морі потону, хай розтрощу свій киль.

Із вод Європи я собі бажаю

Калюжі чорної... щоб вечір запашний...

Сумне дитя кораблика пускає,

Легенького, немов метелик весняний.

Купавшися в п'янкій блакитній тоні,

Не хочу я плисти під арками мостів,

Перед очима грізними понтонів,

В заграві полум'я і гордих прапорів.

... все залежатиме від їхнього curriculum vitae... – Curriculum vitae... – перебіг життя (латин.)