Ґео Шкурупій - Тисяча пройдисвітів

— Куди це вас ведуть? — запитала вона мене. Потім тяжко зітхнула й додала: — Бідненькі!..

У неї, мабуть, було таке велике серце, як півкулі грудей, і я приязно глянув у її зблякло-блакитні, як старий коленкор, великі, як у мустанга, очі.

Я приязно посміхнувся. Евріка! Вона з таким же успіхом могла бути чудовою заслоною, як і м'яким місцем для відпочинку.

І я знову приязно посміхнувся їй.

Ліва брова моя хитро заїхала кудись у бік; це було залицяння несамохіть.

Цим я дозволив їй зрозуміти, що вона мені дуже подобається. В цей момент армія вирушила далі.

Я підійшов ближче до женщини й вона, зрозумівши мене, притиснула мене своїм великим тілом до високого паркану. Да, це була чудова заслона.

Крізь велику дірку в спідниці женщини я робив смотр всій армії. Близько нас проходив мій сусіда, у нього був печальний, безпорадний вигляд. Я непомітно схопив його за руку й з силою втягнув за спину женщини. Вона з таким же успіхом могла заслонити цілий фіякр, як і нас двох.

Скоро вся армія зникла в нетрах вуличних джунґлів.

— Ви нагадуєте мені піраміду Хеопса! — ввічливо сказав я женщині. — Ви з великим успіхом могли б заслонити армію!

Але женщина не зрозуміла мого компліменту; вона образилась. Вона підібрала рукою спідницю й велично рушила на базар.

Я ж не був ні втомлений подорожній, ні великий інженер, і відпочинок на її еліпсисах не здавався мені таким привабливим.

— Прощай, Король! — сказав мені мій сусіда.

— Прощай, пацан! — з презирством відповів я.

— Я ненавиджу анархію, я випадково попав у це кодло анархістів. Я стою тільки за комуністів!..

На цей раз я міцно стиснув йому руку.

Кошик, еліпсиси, армія тисячі пройдисвітів далеко лишились позаду; мій корабель тепер ішов на зустріч сонцю.

Новела Ґео Шкурупія «Тисяча пройдисвітів» була надрукована в декількох прижиттєвих авторських збірках. Тут вона представлена за авторською збіркою «Проза. Том перший. Новелі нашого часу», Харків-Київ, Література і мистецтво, 1931. Збережено правопис тієї публікації, котрий дещо відрізняється від сучасного. В тій збірці 11 творів, котрі зібрані у три групи: «Новелі репортажні», «Новелі таємниць» і «Новелі психологічні». «Тисячу пройдисвітів» автор помістив у групу репортажних новел.

Оповідач розповідає, як його п’яного дорогою від ресторану до дому затримала міліція... Його розповідь пародіює твори про морські мандри на вітрильниках (наприклад, «Морського вовка» Джека Лондона).

... «Bateau ivre», корабель Артура-Рімбо... — Жан Нікола Артюр Рембо (фр. Jean Nicolas Arthur Rimbaud, 1854-1891) — французький поет-символіст, чия поезія мала великий вплив на світову літературу та мистецтво. Рембо вважається попередником сюрреалізму. Свої твори Рембо написав у юності, практично закінчивши літературну діяльність до 21 року. «Bateau ivre» — в перекладі з французької «П'яний корабель» — вірш Рембо, написаний в кінці літа 1871 в Шарлевілі. Один з найвідоміших і значних творів Рембо, і один з небагатьох, якими він сам був задоволений. Є декілька перекладів «П’яного корабля» Артюра Рембо українською мовою. От, наприклад, цей вірш в українському перекладі сучасника Ґео Шкурупія, українського поета і перекладача німецького походження Освальда Бурґгардта (відомого під псевдонімом Юрій Клен):

Як понесли мене байдужі хвилі,

Зо мною не було завзятих моряків,

Бо дикуни їх стрілами пришили

До розмальованих, скривавлених стовпів.

І от, позбувшися свого вантажу

(Бавовни з Англії, фламандського зерна),

Безжурно я поплив без екіпажу,

Куди повабила мене далечина.

Глухий, немов той мозок у дитини,

Холодний, як зима, я плив під рев стихій.

Крушила буря береги камінні,

І хаос повставав, і лютував прибій.

Мене тоді благословили шквали,

Гойдали десять день на хвилях тих морів,

Що вже не першу жертву колисали,

І зник я із очей безглуздих маяків.

Всмокталася в моє соснове тіло,

Мов ніжний сок кислиць, морська вода мутна;

Понісши геть стерно, мене обмила

І від блювотини, й від синіх плям вина.

Я потонув тоді в поемі моря,

Сліпучій, зоряній, — зелену пив блакить,

Часами втопленик у глиб прозорий

Спускавсь задумливий, щоби в мандрівках жить.

Заливши пурпуром екстази дикі,

Повільні ритми хвиль, і запаливши синь,

П'яніша од вина і від музики,

Горіла там любов, гірка, немов полинь.

Все, що вві сні ввижалося людині,