Ґео Шкурупій - Тисяча пройдисвітів

Коли живий «бол» уже починав верещати, ніби його кастрували, на кін являвся другий такий же «бол». Гра й галас продовжувались.

Раптом «янгол», який стояв з рушницею коло дверей і ввесь час заглядав у «вічко», розчинив двері й став люто лаятись:

— А щоб ви повиздихали, «урки» нещасні! Тихше, вашу мать! Що це вам тут — товкучка?

Якийсь «стопор» щільно підійшов до «янгола» і встромив йому кулака в ніс.

— Мовчи, мільтон, тут тобі не «фармазонщики»! У тебе, мабуть, боки скучили за фінкою!

«Мільтон», він же «янгол», він же міліціонер, трохи постояв на місці, потім плюнув і з грюком зачинив двері.

Ось яким чином розважалась частина армії тисячі пройдисвітів в одному з відділів великого трюму бухти Дель-Районо.

А всі відділи трюму було вже переповнено сміливими морцями та мисливцями вуличних джунґлів. Про це можна було довідатись в тихі перерви, бо під час тиші в одному з відділів лунали крики та галас інших відділів.

Незабаром почали працювати й апарати Морзе. Кілька телеграфістів вистукували об стіни запитання та відповіді. Рота зв'язку армії тисячі пройдисвітів старанно працювала. Все, що робилось у комендатурі, знав кожен в'язень.

Незабаром телеграфісти вистукали ліктями, що армія рушає далі.

Було чути, як «янголи» лагодили рушниці і брязкали зброєю. Цілий взвод зупинився коло дверей нашого відділу й ми по черзі стали виходити на берег.

Дощ не зупинявся.

Під ногами були великі калюжі й по коліна грязюка. Брудний сірий ранок поволі розривав мряку, накреслюючи на брудному тлі великі мовчазні будинки. Нас почали старанно реєструвати.

Я, старий морець, ще ніколи в житті не бачив такої сили пройдисвітів. Це була справжня армія, яка щохвилини могла розігнати всю варту й розійтись, хто куди.

Але в цій армії не було рядових членів, тут всі були ватажки.

Будь-який соціолог тут на прикладі міг вивчити, що таке анархія й чого вона варта. Він міг незабаром переконатись, що вся ця армія не коштує й шага.

Тут наочно на практиці було виявлено всі ідеї анархістів, всякий розумний анархіст, коли б побачив цю армію, зрікся б своїх ідей і з великою охотою став би звичайнісіньким обивателем, до того це було абсурдно й не солідарно.

В цій тисячній армії не було й двох чоловіка, які мали б щось спільне.

Це була буйна череда без голови, з боязкими серцями. Армія боягузів та крикунів.

Поки реєстрували передніх, задні, щоб не мерзнути в черзі, почали нову гру. Під ногами було мокро й ноги мерзли, нова гра мусіла зогрівати ноги від холоду, вона звалася грою в «ніяк».

Якийсь здоровенний чолов'яга підійшов до мене, з силою вдарив мене каблуком по нозі по пальцях, але я швидко відскочив і грязюка цілим заляпала водоспадом обличчя тих, хто стояв поблизу.

У цьому й полягала гра в «ніяк». В лавах пройдисвітів не було й двох людей, які старанно не били б по ногах один одного. В одного пройдисвіта скоро розлізся чобіт і з пальців ноги бризнула кров.

Це була гра, жорстокіша за живий «гандбол». Мій сусіда, що раніш лежав коло мене, стояв осторонь і тільки дивився на все, роззявивши рота; очевидно, це був новичок, незнайомий з нормами моралі та звичаям вуличних джунґлів.

Незабаром черга реєстрації дійшла й до мене.

— Ваше прізвище? — запитав мене начальник міліції.

Мені було ніяково, мені було соромно. Я, старий морець, чесний робітник, потрапив у таке ганебне коло анархістів.

І я відповів:

— Король Ґебридський!..

— Це ваше прізвище? — знову ввічливо запитав начальник.

Я ніяково хитнув головою.

Мабуть, ні один із цих пройдисвітів так ввічливо не поводився з своїм батьком, як ввічливо поводились міліціонери з цією ватагою пройдисвітів.

Після реєстрації армія вирушила далі. Ми йшли широкими вулицями міста, але куди ми йдемо — не знав ніхто.

Перехожі зупинялись на тротуарах: дивились на цю армію. Мабуть, не мало обивателів раділо, мовляв, — тепер не так часто грабуватимуть на вулицях.

Незабаром армія тисячі пройдисвітів зупинилась. Треба було вирівняти лави. Ми зайшли у вузьку вулицю, яка не вміщала такої армії. Пройдисвіти втікали у всі кінці, ховались у парадні входи, тікали в під'їзди.

Коли ми зупинились, до мене підійшла кремезна женщина з кошиком в руці. Вона, мабуть, йшла на базар.

Коли я її побачив, мені на думку одразу спали філософські міркування. Я хотів освітити ролю цієї женщини в процесі світових пригод,

Її кремезна постать, еліпсиси стегон, півкулі перс і гімалаї живота одразу дивували своєю масивністю та історичністю.