Ґео Шкурупій - Тисяча пройдисвітів

— Bateau ivre! — відповів я й повернув на кілька румбів.

Але той, хто питав, мабуть не знав французької мови й знову крикнув:

— Хто йде?

Я повернув ще на кілька румбів.

— Не звертай! — знову закричав голос, і я тепер побачив крізь туман кілька кораблів, що йшли на мене.

«Може вони хотять мене взяти на буксир», — подумав я. І в мене все перевернулося всередині від образи й зневаженої гордости. Мене, сміливого морця, на буксир? Що це вони, сміються чи що! І я тепер рішуче звернув убік, показуючи їм, як я зневажливо ставлюся до їхньої пропозиції.

— Стій! — закричав сердито голос.

Це мене трохи здивувало, й я раптом зрозумів, що справа серйозніша. Це могли бути «янголи», що могли спитати в мене корабельні документи. Дивна річ! Хіба сміливому морцеві потрібні документи? І я, добре клюнувши носом, розпустив усі вітрила й повернув назад.

— Стій! — закричав голос, і вибух рушниці на момент освітлив кривавий полум'ям густий туман. Постріл глухо охнув і куля дзикнула понад щоглою мого корабля.

Раптом із протилежного кінця із туману виринув ще один корабель і наткнувся на мене. Мій корабель трохи не перекинувся, й я мимоволі зупинивсь. Мене зразу оточили з усіх боків, схопили за борт.

— Хто такий? — запитали з головного корабля.

— Людина! — відповів я.

Дивна річ! Хіба я не міг бути сміливий морець і тим більш людина без усяких документів. Це якісь чужоземці або дурні! І я звик ходити без документів!

— Хто такий? Яка професія? — знову запитали в мене.

Тепер я рішив, що це «янголи».

— Пірат? — сердито запитали мене.

Я клюнув носом. Було пізно. Темрява й буря реготали навколо нас. Тепер мені було все одно — я рішив, що сьогодні мені не дістатись до бухти Санта-Домо.

— Ну, розберемо потім! — сказали з головного корабля. — Ходім...

Таким чином, мене взяли на абордаж.

Може, коли б я не був під шістдесятим градусом, цього зі мною не скоїлося б. Але, як відомо, шістдесятий градус завжди розохочує до всяких пригод. І тепер мені стало ще цікавіше, чим може скінчитись буря в склянці води.

Ми всі йшли в бухту Дель-Районо, де нас мали посадити в трюм, поки не з'ясують професії ваших осіб. Повторюю — наших осіб, бо до нас швидко приєдналися ще багато човнів та ботів, що в них теж не було корабельних документів.

Перед самою бухтою Дель-Районо один із ботів, що теж був узятий на абордаж, дав задній хід. Кілька пострілів глухо охнуло в тумані, але бот під прикриттям ночі втік. Очевидно, це був пірат.

Я хоч і чесна людина, але теж рішив, що при першім зручнім випадку теж дам задній хід і попрямую в бухту Санта-Домо.

Бо хто в наш вік не грішний!

Крім того, дрібний дощ уже промочив мене до кісток, але мені не було холодно, шістдесятий градус дуже добре мене зогрівав так, що мені іноді доводилось скидати капелюха.

В бухту Дель-Районо ми вже дісталися без пригод, і там нас посадили в трюм.

Коли ми увіходили до трюму, там уже було декілька людей і нас зустріли реготом і глумом.

У трюмі було темно, як у коробці, і тільки в одному місці в стіні сірів ілюмінатор, але через те, що надворі теж було темно, то навіть проблиску світла ніде не було, звичайно, не рахуючи цигарок, що освітлювали червоним сяйвом носи ув'язнених,

Я, як старий ветеран, вже приблизно знайомий з такими пригодами, одразу розшукав зручну полицю й розташувався на ній. Тепер я спокійно міг міркувати про те, чим могла скінчитися моя пригода.

—Товариші! — закричав якийсь голос у трюмі, — Пропоную записуватися в члени «Мильносмердильного заводу»! Я — перший аґент цього активного товариства.

Швидко я почув, що завод на повнім ходу, і повернувся носом до стіни.

Трюм безупинно наповнювався все новими морцями, що знайшли собі цей несподіваний притулок у таку бурхливу ніч. Скоро вже ніде було сидіти. Всі полиці буди зайняті, на підлозі теж сиділи й лежали, частина ув'язнених стояла коло стінок.

— Мене піймали коло бухти Санта-Сннаґоґо, — казав один ув'язнений, — я молився кишеням своїх єдиновірців. Тепер свобода сповідань і я мав право вважати за свого бога кишені дурнів, але сьогодні, мабуть, тиждень антирелігійної пропаганди й тому будь-яких віруючих заарештовують. Вас, товаришу, за якого бога заарештували? — звернувся він до ув'язненого, що сидів поруч із ними.

— Думають, що я дезертир! — муруго відповів той.

—Ну, а ви, хоч і дезертир, а все таки вірите в бога?

Той мовчав.

— Ну, наприклад, ви вірите, що коли добре помолитесь, то пригоди кінчаються щасливіше?