Микола Зарудний - На білому світі

— Я така рада, що побачила тебе! — щебетала Світлана.

— І я.

— Чого ти не приходиш ніколи, Степко?

— Так…

— Усі шкодували, що ти з села пішла! Тепер я замість тебе пасу…

— Вожатою не працюєш?

— Ні. Батько сказав, щоб я на ферму йшла.

— А я думала, ти в інститут подасишся!

— Батько каже: відроби хоч трохи колгоспові за те, що виростив, а потім уже в інститути підеш… Мати на нього як накинулась! А батько своє: на ферму. Я подумала, подумала та й пішла замість тебе в пастухи. Уже й звикла… А як же ти живеш, Степко?

— Живу…

— Ми все думали, що ти повернешся… А тепер уже й Дмитро пішов з колгоспу.

— А хто ж агрономом? — навмисне питає Степка, аби хоч що-небудь почути про Платона.

— Платон,— лукаво подивилась на подругу Світлана,— одну зміну на тракторі відробить, а потім по всіх бригадах ходить.

— А Наталка ж як?

— Ой, погано, Степко! Ледве хату перейде. Лежить. Ми по черзі ходимо до неї і все робимо. Я, Софія, Марійка, Катя. І жінки майже з усього села приходять. Казав мені сьогодні Васько, що мають у лікарню забирати…

— От горе.

— Платон уже, бідолашний, аж почорнів. Та ще й з Галею такий клопіт,— журно розказувала Світлана.

— Жодного листа не написала, як поїхала?

— Ні словечка, Степко.

— Можна ж в розшук написати.

— Ми говорили Платонові, а він каже: «Я написав би, але це образить Галю».

— Я б теж образилась, якби мене розшукували,— сказала Степка.

— До Платона Мостовий приїжджав,— шепнула Світлана.— Наташа розказувала… Тільки не знаю, про що говорили. Мостовий любить її… Втекла Галя від свого кохання… Хіба тікають від кохання?

— Тікають,— промовила Степка і відвернулась.

— Я ще тобі щось скажу,— оглянулась на всі боки Світлана.— До мене Юхим ходить…

— Та ну?!

— Щодня. Про любов ще не казав, але ходить…

Михей Кожухар запрошував Полікарпа до себе вечеряти, але Чугай відмовився, ніби відчував, що на нього чекає Степка. Кожного разу, повертаючись з роботи, він сподівався застати її в хаті. Але Степка не приходила. І в Кутнів Чугай не бував відтоді, як за перших відвідин випадково почув, що Василь Васильович скаржився дружині:

— І цей ходить. Зараз щось просити буде…

Полікарп віддав Степці вузлик з її сукнями і попрощався:

— Нема часу, я приїхав у справі.

Не обманули сьогодні передчуття Чугая — дочка була вдома.

— Тату! — Степка кинулась до батька, цілувала його неголені щоки.

— Ти вже дорогу скоро забудеш до Сосонки, дочко. Щодня виглядаю тебе,— виливав свій смуток Полікарп.— Чом не приходиш? Не пускають?

— Я і не питала б. Так просто.

— Ой, мабуть, не просто, Степко… Але я тебе не силував, і хата наша не тісна, хоч і стара…

Що вона могла відповісти батькові?

— Якось буде, тату,— сказала тільки для того, щоб порушити гнітючу тишу.

— Дивись, дочко, бо роки швидко минають, ой, як швидко. Могла б ти з… Дмитром і тут жити… Правда, він чоловік… той, не… колгоспний. А на тому маслозаводі нічого ти, Степко, не висидиш.

Дівчина пробула в батька два дні, а на третій прийшов у Сосонку Дмитро. Поторгав замкнені двері і попростував до клубу. Степки не було.

«Вона, мабуть, у Світлани»,— сказали йому дівчата. Ще здалеку почув голосні розмови і сміх у хаті Підігрітого. Заглянув у вікно: за столом сиділи Максим, Софія, Юхим і Степка, осторонь стояв Платон, Світлана розставляла чарки. Потім Гайворон щось сказав і попрощався з усіма за руку. Дмитро помітив, як сумно дивилась на Платона Степка. Злість закипіла в грудях Кутня. Так ось чого вона прибігла в Сосонку! Старе згадала.

Дмитро зайшов у сіни і довго не міг намацати клямку хатніх дверей.

— Платоне, посидь хоч хвилину,— почув голос Світлани.

— А може, йому з нами не цікаво, — це Степка.

— Я мушу йти, Наталчині батьки приїхали… і професор.

Нарешті Дмитро знайшов клямку і шарпнув двері.

— Додому! — ще з порога крикнув, ненависним поглядом вп'явшись у дружину.

У хаті раптом стало тихо. Від несподіванки Степка забилась у куток.

— Додому! — махнув рукою Кутень і ненароком зачепив мисника. На підлогу посипались миски.

Платон узяв гостя за руку і спокійно:

— Ти чого розкричався?

Дмитро вирвався, підбіг до Степки:

— Додому! На побачення прийшла зі своїми ухажорами… чи мирову запивати?

— Сьогодні мій день народження. Це я запросила,— промовила розгублена Світлана.

— Я не знаю і не хочу знати, що у вас тут за збіговисько!

— Якщо прийшов у гості, то сідай з нами,— підвівся Максим.— А як не хочеш, то он двері.