Евгеніуш Паукшта - Там, де козам роги правлять

А ненависний Едекові прокурор, чи то сидячи за письмовим столом, а чи в себе дома, теж не міг ні на мить забути цієї дивної справи, подібної до якої ще не було в його практиці. У багатьох ниточок він не знаходив кінця, чимало зізнань Фльорчака були дуже плутані. Зате все, що казав Залєський — хоч тих зізнань було надто мало,— ідеально відповідало даним, які зібрала міліція. Лісничий Гасинець і його син Метек розказали, у зв’язку з чим Едек приїхав до Піша, що, зрештою, теж з’ясувалося тільки з часом. Знайшлося газетне повідомлення про бійку в Ольштині. Тієї ночі Едек повернувся над ранок, це правда, але він був у чудовому настрої, що було б немислимо, коли б він брав участь у невдалому нападі. Молодий Гасинець вказав на дружні стосунки Едека з дочкою старшого лісничого, особливо в останні тижні.

Офіціантка та буфетниця посвідчили, що Едек був у закусочній разом з чоловіком, у якого на щоці — шрам. Пили багато, і той із шрамом, схоже було, ніби погрожував. Старший лісничий Дзядонь потвердив, що саме тієї ночі його з дружиною не було дома і що хлопець часто приходив до них.

А от зізнання дівчини з Карвиці не відповідали дійсності. Вона тієї ночі спала дома, в одній кімнаті з матір’ю, отже, не могла гуляти в лісі. Правда, потім на якийсь жест дочки мати почала плутати в своїх показаннях, але то вже не мало значення.

Де ж усе-таки правда? Де ключ до тієї чудної загадки? Винен цей хлопчина чи ні? А якщо ні, то де подівся спільник Фльорчака? Сторож, який після того, коли його оглушили і затягнули за будинок, отямився, відповз до майдану і, заточуючись, доплентав до міліції, казав, що на нього нападав хтось високий. Тим часом Залєський був скоріше середнього зросту.

Клопоти прокурора ще більше зросли, коли надійшло розпорядження вищих органів зробити суд показовим і провести його в Піші. Не можна допустити ні найменшого конфузу, час квапить, а тут усе не держиться купи.

І того вечора, сидячи в кріслі, прокурор теж мучився із своїми думками, навіть жінка поглядала на нього з неспокоєм і ніби з жалем — прийшовши з роботи, він не промовив до неї жодного слова,— коли раптом задзвонив телефон. Прокурор знехотя взяв трубку. Знову якась дурниця.

— Алло?

Слухав уважно. Начальник міліції доповідав збудженим голосом.

— Що? Справді? Гаразд, я зараз приїду. Оце так новина. І ви вважаєте, що точно? Не знаєте, що думати? Відповідь знайдеться, я певен. Пришліть мені свого газика, добре?

Йому наче сил прибуло. Схопився з місця, надів піджак, озирався, шукаючи кашкета.

— Ти йдеш?

Прокурор підійшов до дружини, ніжно погладив по натрудженій руці.

— Мушу. Розумієш, справа з банком... Начальник міліції дзвонить, що випадково напали на слід другого грабіжника. Сидить у них... Треба негайно допитати його. Може, справді тут несправедливість щодо того хлопця...

— Якого? Що? Ви ж обох арештували? А це ще хто?

— Може бути, що той Залєський ні в чому не винен, розумієш?

Жінка кивнула головою. Так, тепер зрозуміло. Ясно, треба мерщій їхати.

За вікнами засигналив автомобіль.

— Бистрі,— усміхнувся прокурор.

У своїй камері в ту мить усміхався й Едек. Йому снилася Віка — вона радісно простягала до нього руки, які вже так довго ждали його.

Едек широко розстебнув комір сорочки, струсив рукою крапельки дощу, які осіли на волоссі. Коли б навіть лило так, як тоді під час пожежі, він усе одно вважав би, що погода чудова.

Одразу після того, як його випустили, Едекові пощастило піймати на шосе вантажну машину, що йшла до Піша. Поїзда йому довелося б ждати кілька годин. Тепер він ішов, поспішаючи, як тільки міг. Аби скоріше додому. Усміхнувся сам до себе. Суми й справді стали йому домівкою. Цікаво, чи знають там, що його звільнили? Мабуть, ні, прокурор казав, що все з’ясувалося тільки вчора ввечері і найперше, що він зробив — це відмінив розпорядження про арешт.

Хлопець аж здригнувся, подумавши про те, як ішло б слідство далі, коли б випадок не допоміг міліції зловити справжнього спільника Красавчика. Дурень, напився та й ну вихвалятися, який він герой...

Але ж Красавчик! Негідник, такий злопам’ятний, і як ловко все продумав, важко було до чогось причепитися. Знайомі? Так. Зустрілися в Піші? Так. Не був тої ночі дома? Так. Усе так. Тож не дивно, що прокурор повірив такій брехні.

На мить Едек пошкодував, що Красавчик не на волі. Натовк би мерзотникові морду так, щоб уже й на люди не показався. Ат, ну його к чорту, краще бути якнайдалі від цього. Потім випливають такі історії...