Михаїл Булгаков - Майстер і Маргарита

…товстюх у чорному шовковому циліндрі… — Циліндр (тут) — штивний чоловічий капелюх з вузькими крисами та високим наголовком у формі циліндра; звичайно виготовлявся з шовкової лиснючої тканини.

Клодино, та це ж ти, безжурна вдовице? — Ім’я Клодина доволі часто трапляється в європейській літературі ХІХ — ХХ ст., але на участь у балю сатани в романі Булгакова цілком може кваліфікуватися, мабуть, лише «безжурна вдовиця» Клодина Леруж, життя та обставини вбивства якої розслідуються у «кримінальному» романі Еміля Ґаборіо (Émile Gaboriau 1835–1873) «Справа вдови Леруж» (L’affaire Lerouge, 1866). Автор міг запозичити це ім’я також з п’єси Ґете (див. прим. [1]) «Клодина з Вілла-Белла» (Claudine von Villa Bella. Ein Schauspiel mit Gesang, 1776), за якою Шуберт (див. прим. [396]) написав оперу о такій самій назві (1815), а також з чотирьох романів Сидоні-Ґабриель Колетт (Sidonie-Gabrielle Colette, 1873–1954) — «Клодина в школі» (Claudine à l’école, 1900), «Клодина в Парижі» (Claudine à Paris, 1901), «Клодина заміжня» (Claudine en ménage, 1902), «Клодина йде» (Claudine s’en va, 1903). Ці популярні твори — чи в перекладі, чи в оригіналі — без сумніву входили в коло читання юного Булгакова. Характеристика «безжурна вдовиця» могла бути взята з оперети Ференца Легара «Весела вдова» (Franz Lehár. Die lüstige Witwe, 1905). У французькій мові слово «вдова» може навіювати страшний спогад про гільйотину (épouser la veuve — бути гільйотинованим). Існує й більш веселий штамп з цим словом — «вдова Кліко» (Veuve Clicot), відома марка шампанського вина.

…криваве весілля свого друга в Парижі Ґессара… — Йдеться про урочистості одруження (18 серпня 1572) Маргарити Валюа, католички (див. прим. [272]), з протестантом-кальвіністом Генрихом Бурбоном королем Наваррським (згодом король Франції Генрих IV), що закінчилися масовою різнею католиками протестантів-гуґенотів (у ніч проти 25 серпня, дня Св. Вартоломія, в Парижі загинуло близько 2000 чоловік), яка увійшла до історії під назвою Вартоломіївої ночі; Ґессар, якого товстун називає своїм другом (а відтак учасником подій) — є упорядником та видавцем (1842) спогадів та листів Маргарити Валюа (M.-F. Guessard (ed.). Mémoires et lettres de Marguerite de Valois. — Paris: Société de l’histoire de France, 1842). Таке зведення до одного місця подій та людей, віддалених у реальному часі майже на 300 років, слід відносити на рахунок фантастичної фабули роману.

Хтось цапоногий підлетів і припав до руки… — Цим цапоногим розпорядником учти міг бути лише Пан (гр. Παν), у грецькій мітології лагідний та веселий бог-покровитель усієї природи, напівлюдина-напівцап з цапиними ногами, рогами та бородою, який, одначе, спересердя міг наганяти на людей чималого страху (паніки); його римським відповідником є Фавн (Faunus).

…булана відкрита машина… — Буланий — ясно-руда масть коня з темними гривою й хвостом та зі смугою по хребті, притаманна дикому коневі — тарпанові.

…не звичайного виду шофер, а чорний довгодзьобий грак… — Авторська придумка посадовити за кермо шикарного службового автомобіля диявольського відомства чорного грака (або крука) нагонить підозру: чи бува не пересадовили його з-за керма «спецтранспорту» іншого відомства — «чорного ворона» — так в СССР називали спеціяльні автомобілі, якими транспортували в’язнів та арештантів. Тієї доби тотальних сталінських репресій пересаджування члена високих державних та партійних установ з персонального службового автомобіля (так званого «членовоза») у «чорного ворона» була мало не щоденною практикою.

…на якомусь <���…> цвинтарі в районі Дорогомилова. — Дорогомилово — район у західній частині Москви, на захід від Київського вокзалу. Тут, поблизу Великої (Большої) Дорогомилівської вулиці, після чуми 1770–1771 рр. було влаштовано цвинтар, на ньому 1812 р. було поховано 300 загиблих на Бородинському полі воїнів; 1798 р. поблизу православного виник єврейський цвинтар — на ньому 1901 р. було поховано відомого російського маляра І. І. Левітана (нар. 1860 р.). Зараз на місці цвинтарів стоїть суцільна житлова забудова.

…не в тріснутому цвікері <���… > а в моноклі… —

Цвікер (нім. Zwicker) те саме, що пенсне (див. прим. [97]).

Монокль (від гр. μόνος — один та лат. oculus — око) — оптичне скло (лінза), що вставляється в очну западину одного ока, вважався більш елегантним, хоча й менш зручним, від окулярів або пенсне, краще пасував до фрачного строю.