Михаїл Булгаков - Майстер і Маргарита

Суп-прентаньєр (фр. soupe printanière) — «весняний суп», тобто зварений з перших, переважно тепличних, весняних овочів.

Сижки (здрібн. від сиг, мн. сиги) — промислові риби родини лососюватих.

А дупелі, гаршнепи, бекаси, вальдшнепи… — назви видів пернатої дичини німецького та французького походження, уживані мисливцями; відповідають українським науковим назвам «баранчик великий», «баранчик малий», «баранчик-крехтун», «слуква».

Хлопець, певно, на Клязьмі загруз, — густим голосом озвалася Настасія Лукинична Непремєнова, московська купецька сирота, що стала письменницею й пише батальні морські оповідання під псевдонімом «Штурман Жорж». — Штурман Жорж — Характеристика та портретні риси не залишають сумніву щодо прототипу персонажу — це «генеральська сирота», російська совєтська письменниця Ольга Дмитрівна Форш (Комарова, 1873–1961). Народилася в сім’ї генерала, мати померла дуже рано, і вихованням дівчини займалася бонна, яка згодом вийшла заміж за батька. Після смерті батька мачуха віддала дівчину до Миколаївського сирітського інституту в Москві. Під «батальними морськими оповіданнями» Булгаков розуміє її роман «Божевільний корабель» (Сумасшедший корабль, 1931), в якому описано побут петроградської мистецької інтеліґенції перших пореволюційних років та часу подій у Кронштадті 1921 р.

А зараз добре на Клязьмі, — піддрочила присутніх Штурман Жорж, знаючи, що дачне літерацьке селище Перелигіно на Клязьмі… —

Клязьма — річка в Московській області, на північний захід від Москви, ліва притока р. Оки.

Перелигіно — йдеться про дачне селище членів Спілки совєтських письменників, точніше, підпорядкованого їй Літературного фонду, Передєлкіно під Москвою (при Мінському шосе та при залізниці на Київ) на річці Альошинка (притока р. Сетунь). Земля біля села Передєлкі була подарована Спілці совєтських письменників 1935 р. особисто Сталіном із дозволом будувати дачі для найвидатніших письменників державним коштом.

Дач усього двадцять дві, і будується ще тільки сім, а нас у МАССОЛІТІ три тисячі. — Ці цифри є цілком домірні дійсности: на час написання роману в Передєлкіні, мабуть, і справді було побудовано саме 22 дачі із заплянованих «перших 30», і будівництво тривало аж до початку другої світової війни (1941), коли число таких дач для «генералів» від письменства досягло 24. Число членів Спілки совєтських письменників у рік її створення (1934) сягало 600 і дуже швидко зростало, тому чисельність МАССОЛІТу три тисячі є реалістичним перебільшенням. Отож решту землі ділили, звичайно ж, в умовах жорстоких інтриг, заздрощів та суперництва між менш іменитими членами спілки письменників під забудову власним коштом. Усе це знайшло відображення в романі.

«Алилуя!!» Це вдарив знаменитий грибоєдівський джаз. — Алилуя (євр. [галлелуйя!] — хвалімо Єгову, хвалімо Господа) — літургійний приспів після читання Апостола. «Алилуя» — популярний у 1920–1930 рр. фокстрот американського композитора Вінсента Юменса (Vincent M. Youmans, 1898–1946), написаний 1927 р. на слова Лео Робина та Кліфорда Ґрея, у виконанні знаменитої московської джаз-оркестри Олександра Цфасмана (записаний на плятівки в СССР 1928 р.). Булгаков слухав цю оркестру в саду журнально-газетного об’єднання «Жургаз» і, звичайно, з плятівок (див. прим. [143]).

…у білих рогожних штанях. — тобто у штанях із грубої полотняної тканини з шашковим плетінням, що нагадує рогожу; у час дії роману була так само модна, як теперішня джинсова тканина.

…у рупорі голос командував: «Карський раз! Зубрик два! Фляки господарські!!» —

Рупор (голл. roeper) — тут йдеться про переговорну трубу, що нею голосові команди-замовлення передавалися з ресторанної залі до розташованої у підвалі кухні; такі пристрої й досі мають широке застосування на пароплавах, напр. для сполучення капітанського мостика з машинним відділенням.

Карський — йдеться про карський шашлик — засмажений на шампурі бік ниркової частини овечої туші (разом з ниркою); походить від назви вірменського міста та області Каре (з 1921 р. в Туреччині).

Зубрик — ориґінальна страва з порізаних соломкою вареного м’яса, шинки та вареної ковбаси, запечених зі сметаною, тертим сиром, підсмаженою цибулею та прянощами у невеликій порційній сковороді. Зубрик вважався фірмовою стравою ресторану в старому будинку Всеросійського театрального товариства в Москві на розі Тверської вулиці та Страсного бульвару (згорів 1990 р.), завідувачем якого у час написання роману був Я. Д. Розенталь (Арчибальд Арчибальдович — див. прим. [114]). Винахід страви приписують акторові Малого театру Михайлові Климову (1880–1942) (А. Абрамов, С. Абрамов. Тень императора. — Москва: «Детская литература», 1967. — С. 192). Не виключено, що ще одним (а може й єдиним) м’ясним компонентом страви у 1930-і роки були курячі язички. У 1950-і–1960-і рр. зубриком ще пригощали у старому Домі актора (свідчення Г. Волчек [у матеріялі М. Райкіної] — «Новая газета», 2003, № 94; К. Щербаков — «Новое время», 2001, № 30). У меню ресторану нового Дому актора (Арбат, 35) цього делікатесу катма (за надання цих відомостей укладач щиро вдячний колишній кухмістрині ресторану старого Дому актора В. О. Красновій та театрознавцеві Б. М. Поюровському).