Юрий Логвин: Дозвiл на помсту (на украинском языке)

I от повернувся до Захiдного Гнiзда. Цього разу серце його закалатало, вiн вiдчув неабияку радiсть, що за два роки не порушив жодного наказу. Старшому братовi розповiдав мало, говорив тихо, подробиць не описував. I з того, як ледь посмiхався слухач, Хусейн зрозумiв, що ось, нарештi, ним задоволенi.

Вночi, через тиждень пiсля посту в холоднiй келiї, його покликали, в старший брат сказав:

- Тепер ти чистий. Ти очистився вiд християнської та юдейської скверни. Тобi дозволяє сам Старець лiкувати всiх наших полонених i всю нашу скотину.

Обурення, образа вдарили Хусейну в голову, мучила думка про те, що йому все-таки не вибачили, що його знов принижують i вiдлучають вiд бойових справ. I що знов будуть змарнованi його знання, вправнiсть тiла. Хiба хто з них, побратимiв-асасинiв, змiг перейти стiльки земель своїми ногами i так швидко? Хто з них так довго плив до берега, коли втiк iз вiзантiйського корабля? Хто з них перебивався пiд час пiщаної бурi через кам'янi пагорби пустелi? Хто з них утiк на чужому конi вiд цiлої ватаги розлючених бедуїнiв?

Але iнший в ньому чоловiк, той, який уже упокорився, зрадiв усiм серцем i вимовив схилившись:

- Дякую! Я радий, що менi дозволили лiкувати бранцiв i наших коней та верблюдiв.

- Iди. Спати можеш знову разом з iншими.

I вiн мiсяць, i другий, i третiй лiкував верблюдiв. Вiд запалення легенiв маленьких верблюжат, кволих i слабих. Обережно пiдрiзав копита коням, що їх гнали гiнцi далекими дорогами. Промивав рани i гоїв виразки полоненим, що мордувались у глибокiй ямi пiд баштою i чекали викупу. Були серед них i християни, i мусульмани. Радiв з того, що йому дозволено бути корисним для свого Гнiзда, для всього братства. Шал, лють його i гордiсть за свої знання почали поступово вщухати. Та знов прийшла спокуса. Вона була понад його сили. Вибухла i зламала його волю, всi його щирi намагання. Бiйцi спали по кiлька чоловiк у келiї, ретельно вибiленiй вапном. Вiкна завiсили циновками. Через них просочувалася згори, з водозбiрнi, вода. Провiвав легкий вiтерець крiзь мокрi циновки, i повiтря в кiмнатi насичувалося свiжiстю та легкою прохолодою.

Сусiд Хусейна, низенький Алi, схожий на вiрменина, з пухлими щоками, з короткою шиєю, лежав поруч Хусейна, i обличчя його сiпалось увi снi, i вiн щось говорив то арабською мовою, то вiрменською. Його, видно, готували послати туди, де бувають вiрменськi купцi.

Алi перевертався з боку на бiк i нiяк не мiг прокинутись, нiяк не мiг вийти зi свого марева, що на його найшло. Хусейн мимоволi взяв за руку товариша. Спитав, ледь-ледь ворушачи вустами:

- Що тобi? Заспокойся.

- Буде, буде, буде перемога, буде щастя, - похапливо, скоромовно пробелькотiв Алi, - буде радiсть! Цього разу Жак Арден не втече вiд нас... Вiн вiдпливає першого дня мiсяця... вiдпливає з усiма своїми скарбами, своїми служницями, зi своїми красунями вiдпливає до Рагузи...потiм до Венецiї... а далi до Марселя... I будуть, будуть, будуть вони моїми. Маю дозвiл... дозволили, дозволили... До Рагузи...

Не мiг Хусейн цього знести, було понад його сили. Цей коротун Алi пiде на iвалтiвника його сестри. Люди, що повернулись iз полону, розповiдали, що сестра повiсилась на пiдйомному мостi фортецi. Хусейн трусився вiд страху. Але не вiд страху за власне життя. Його проймав жах, що вiн сам не зможе помститися. Адже всi буди в родинi Хусейна почались вiд появи Ардена. Перша думка Хусейна була про те, що можна влаштувати хворобу Алi. Хусейн знав лiки, знав i отрути. Та вiн зразу ж вiдкинув це. То була б зрада.

Отож Хусейн пiсля вранiшньої молитви прийшов до покоїв хазяїна i попросив одного з охоронцiв сповiстити, що вiн з проханням.

За хвилю його закликали. I Хусейн попрохав, щоб саме його послали скарати хрестоносця. Хазяїн пiдвiвся зi своїх подушок i, захлинаючись вiд лютi, загикуючись, ткнув пальцем в нього.

- Покинь усi свої справи, дурню! Iди молись! Молись, щоб Аллах допомiг тобi забути самого себе! Щоб ти забув свою гординю! Iди молись!

Хусейн покiрно пiшов. I молився, i була в ньому лише покора. Не було вже нiякої поваги нi до хазяїна, нi до своїх товаришiв.

Раптом через два тижнi пiсля посту й очищувальних молитов прийшов брат i покликав до головного. Той наказав готуватись.

...I тепер вiн стоїть на самiсiнькому вершечку надбрамної вежi i слухає вранiшнi звуки.

Ось заспiвали вдалинi сурми, загуркотiли бубни. З фортецi виїхав хазяїн у супроводi почту, а назустрiч з-за гiрського рогу вийшла батова хрестоносцiв.

Сонце вже прорвалося в долину, освiтило бiлий одяг асасинiв i заграло на риб'ячiй лусцi кольчуг хрестоносцiв. Поволi рухались багато вбранi вершники на прикрашених дорогими уборами конях.